Григорій Квітка-Основ'яненко

ukr lit 9

Григорій Федорович Квітка - зачинатель і перший класик української художньої прози. В статті подано біографію письменника, скорочено та повністю повість "Марусю". 

 

Родина Квіток - це представники дворянського роду козачого старшинського походження. Герб Квітки з'являється в XVII столітті спершу на Полтавщині, де один із Квіток був Гадяцьким полковником, а потім переселяються в Слобідську Україну, де Квітки обіймали посади полковників різних слобідських полків і  були пов’язані із заснуванням міста Харкова. 

kvitkaГ. Ф. Квітка народився 18 (29) листопада 1778 року у дворянській родині в слободі Основа поблизу Харкова. Звідси його літературний псевдонім - Основ'яненко. Він  прожив усе своє життя у Харкові. З дитинства Квітка був хворим і кволим. Є легенда про те, що через діатез у п'ятирічному віці Григорій осліп. Зір повернувся до нього знов після відвідування Озерянського храму. Юний Квітка побачив світло, що йшло від ікони Озерянської Божої Матері й прозрів. 

Григорій Квітка-Основ'яненко не здобув широкої освіти в учбових закладах, навчався лише вдома та в школі при монастирі. Мав музичний хист: грав на флейті та фортепіано. У формуванні світогляду молодого письменника велику роль відіграли батьки. Мати, Марія Василівна (з роду Шидловських), була жінкою освіченою, з сильною вольовою вдачею, більшість біографів писали про неї як про людину сувору і владну. Батько  письменника, Федір Григорович, навпаки, був людиною м’якою та товариською, але авторитетною та шанованою. Через патріархально-релігійне ото­чення на все життя залишився дуже релігійною людиною. 3 1793 до 1797 року Г. Квітка перебував на військовій службі, а з 1804 по 1805 упродовж кількох місяців - послушником у монастирі. Йти у ченці Григорія Федоровича вмовив Г. Сковорода, який був добре знайомий з родиною Квіток. 

Залишивши монастир, він знову повер­тається на військову службу, але вже через рік виходить у відставку. Після цього Григорій Федорович оселяється у Харкові і в 1812 року Г. Квітка очолює Харківський театр, бере активну участь у заснуванні інституту шляхетних дівчат. Життя письменника було сповнене протиріч. 

У 1833 році в Харкові завдяки Григорію Квітці відкрито губернську бібліотеку. Проте його суспільна діяльність не обмежується тільки рідним містом: Григорій Федорович засновує кадетський корпус у Полтаві. 

У Харкові Квітка стає одним із найвпливовіших людей. Він багато зробив для розвитку міста як культурного центру. Окрім благодійницької та просвітницької діяльності Григорій Федорович займається ще громадською та державною: обіймає посади судді, повітового предводителя дворянства, головує палатою карного суду.

Починаючи з 1816 року, Григорій Федорович бере участь у за­снуванні перших українських громадсько-літературних журналів «Харьковский Демокрит» і «Украинский вестник», у яких починає друкувати свої перші літературні спроби - гумористично-сатиристичні листи поміщика Фалелея Повинухіна.

     З 1816 по 1828 роки він обіймає посаду предводителя дворян Харківського повіту. Ця посада не тільки дозволила Г. Квітці зро­бити чимало для освіти і культури на Харківщині, але й надала йому щедрий матеріал для подальшої літературної діяльності. У 1827 році Квітка береться за написання сатиричних комедій та повістей російською мовою .

Коли Григорій Квітка знайшов своє справжнє покликання, йому було вже 40 років, і наступні 25 років свого життя він успішно поєднував службову діяльність (предводителя дворян, голови Харківського цивільного суду) з літературною. Наукова громадськість обрала Квітку-Основ'яненка членом королівського Товариства антикваріїв (археології) Півночі (Копенгаген). 

У 1832 році він був призначений на посаду судді, а пізніше був обраний головою Харківської палати головного суду. Ця посада була останньою в його житті.

 У червні 1843 р. Квітка захворів запаленням легень. Помер Григорій Федорович 8 (20) серпня 1843 р.  у своєму маєтку на Основі, в якому провів майже все своє життя. Там де раніше був маєток, сьогодні - парк,  що носить ім’я письменника. Відспівували його у Благовіщенському соборі.  На похорон письменника зібралось майже все місто. Ховали його на Холодногорському цвинтарі, але, у 1930-х роках церкву на цвинтарі знесли, а на тому місті збудували стадіон „Трудові резерви”.

     Надгробок було перенесено до Покровського собору, а згодом на 2-ге міське кладовище. Чий прах зараз покоїться під цим  каменем, на жаль, дізнатися вже ніхто не зможе.  

Сучасники свідчать, що реалізувати себе в літературі письменнику допомогла його дружина Ганна Григорівна, що працювала в інституті  благородних дівиць. Дружина підтримувала чоловіка на літературній ниві, була його першим та дуже строгим критиком. У 1828 р. Квітка пише свою першу п’єсу „Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе”, що побачила світ у 1840 р. Пізніше були написані  п’єси, в  яких продовжувалися традиції російської сатиричної драматургії („Дворянские выборы”, „Дворянские выборы часть вторая, или Выбор исправника”). У 1834 і 1837 рр. вийшли дві книги „Малороссийских повестей, рассказанных Грыцьком Основьяненком”Вони були надруковані  українською мовою та підписані одним із багатьох псевдонімів - Грицько Основ’яненко. Крім цього він підписувався як Земляк, Аверьян Любопытный, Фаладей Повинухин, ваш Основ’яненко та інші. Спираючись на літературну традицію, започатковану Котляревським, народну пісенність і гумор, Квітка написав українською мовою популярні й досі комедії «Сватання на Гончарівці» (1835), «Шельменко-денщик» (1835). 

Українські прозові твори Квітки-Основ'яненка поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні («Салдацький патрет», «Конотопська відьма») та сентиментально-реалістичні повісті («Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана»).


 

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі