Куліш Пантелеймон

ukr lit 9

Пантелеймон Куліш - один з найвідоміших українських письменників, публіцист, історик, етнограф, літературний критик та перекладач. 

 

 

 

 

Kulish 01Народився «гарячий Панько» Куліш, як він згодом іноді підписуватиметься, 7 серпня 1819 р. у м. Воронежі колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії  у родині заможного хлібороба Олександра Андрійовича та дочки козацького сотника Івана Гладкого — Катерини. Вчився у Новгород-Сіверській гімназії  (закінчив у 1839р.). Мріяв навчатися у Київському університеті але зміг, оскільки не мав документального свідчення про дворянське походження.

Літературну творчість П. Куліш розпочав з опрацювання українських народних казок і фантастичних переказів, першим його літературним твором була оповідка «Циган» (1841).

З початку 40-х років здобув посаду викладача в Луцькому дворянському училищі. У цей час він пише російською мовою історичний роман «Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад» (наприкінці 1842 р.) та оповідання-ідилію «Орися» (1844 р., вперше опубліковане 1857 р. у фольклорно- історичному збірнику «Записки о Южной Руси», надрукованого «кулішівкою» — розробленим ним фонетичним правописом, яким ми користуємося дотепер).

У 1843 році починає роботу над історичним романом «Чорна рада», задум якого виник у автора в часи бурхливого захоплення давниною.  У 1845 р. у журналі «Современник» світ побачили перші розділи роману після чого Пантелеймон Олександрович отримує запрошення до Петербургу на посаду старшого вчителя гімназії та лектора російської мови для іноземних слухачів університету. У 1847 р. вирушає до Західної Європи для вивчення слов'янських мов, історії, культури та мистецтва.

У 1847 р. П. Куліша за участь у Києво-Мефодіївському товаристві було заарештовано у Варшаві. Після кількамісячного ув’язнення у Петропавловській фортеці із забороною друкуватися, він був відправлений на заслання до Тули, де багато працює над самоосвітою, вивчає іноземні мови, світову літературу та історію, не залишаючи літературної та наукової праці. Саме там написано історичний роман «Северяки», який згодом з’явиться друком під назвою «Алексей Однорог», автобіографічний роман у віршах «Евгений Онегин нашего времени», роман «Петр Иванович Березин и его семейство, или Люди, решившиеся во что бы то ни стало быть счастливыми».

В грудні 1850 р. Пантелеймона Куліша було звільнено під нагляд поліції із забороною друкуватися. Та це його не зупиняє. Під криптонімом Николай М. він публікує свої твори. Двотомна збірку фольклорно- історичних і етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси», які з’явилися у Петербурзі у 1856-1857 рр.  У 1857 р. виходить повним друком «Чорна рада», український буквар і читанка — «Граматка», відкриває власну першу українську друкарню у Петербурзі.

Kulish 02У березні 1858 р. П. Куліш разом з дружиною Олександрою Білозерською (більш відома читачам під псевдонімом - Ганна Барвінок) вирушає в мандри Європою, під час якого засновує альманах «Хата», а брат дружини В. Білозерський клопочеться про виданняKulish 03 першого українського часопису «Основа», підготовкою матеріалів до якого відразу ж захопився П. Куліш. Сторінки цього журналу заповнюють його науково-популярні нариси із історії України — «Хмельнищина» і «Виговщина» (1861) і перші ліричні поезії та поеми. На той же період припадає й вихід першої, найвагомішої збірки письменника — «Досвітки. Думи і поеми» (1862).

Пробував себе Куліш і як драматург, найвищим здобутком його стала «Драмована трилогія» (1893).

У 60-х роках Куліш українською мовою надрукував ряд оповідань: романтичну ідилію «Дівоче серце» (1862), романтично-баладне оповідання «Гордовита пара» (1861), оповідання-анекдоти «Сіра кобила», «Очаківська біда», морально-повчальні оповідання «Про злодія у селі Гаківниці» (1861), «Потомки українського гайдамацтва» та історичні оповідання «Мартин Гак» й «Січові гості» (1861).

У 1864 – 1868 рр. працював у Варшаві, з 1871 р. — у Відні, а з 1873 р. — у Петербурзі на посаді редактора «Журнала Министерства путей сообщения», паралельно працюючи над тритомним дослід- женням «История воссоединения Руси» (1874-1877).

Окремими книжечками у Кулішевому перекладі у Львові вийшли біблійні тексти «П'ять книг Мусієвих», «Іов» (1869), «Псалтир, або Книги хвали Божої» (1871), а у співавторстві з І. Пулюєм у Відні — «Євангеліє» (1871).

У 1876 р. письменник оселяється на хуторі Мотронівка, де укладає і збірку «Хуторская философия и удаленная от света поэзия», яку після появи друком 1879р. цензура забороняє і вилучає з продажу. Та це не зупиняє вченого — він приглядається до мусульманських етичних засад Ісламу і видає поему «Магомет і Хадиза» (1883), драму у віршах «Байда, князь Вишневецький» (1884). Вершиною поетичної творчості Куліша стає збірка «Дзвін» (1893), складена з віршів і поем 80-х – п. 90-х рр., а окрасою всієї української поезії стала його любовна лірика та ліро-епіка — «Чолом доземний моїй же таки Знаній», «Троє схотінок», «Благословляю час той і годину...»

В останній період свого життя письменник багато перекладає, зокрема твори Шекспіра, готує до видання в Женеві третю збірку поезій «Дзвін», завершує історіографічну працю в трьох томах «Отпадение Малороссии от Польши», а переспіви з Байрона, Гете, Шіллера, Гейне склали його збірку «Позичена кобза» (1897). У 1899 р. вийшла друком лірико-епічна поема «Маруся Богуславка», яка внаслідок пожежі 1885 року на хуторі Мотронівка збереглася без закінчення.

Помер Пантелеймон Олександрович Куліш 14 лютого 1897 році.

Особисте життя Пантелеймона Куліша заслуговує окремого обговорення. 


 

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі