Романтизм в українській літературі

ukr lit 9

Романтичне забраження повсякденного життя виявилося у творах різних жанрів: в казках, легендах, міфах, ідиліях, пригодницьких повістях і романах, пізніше — в баладах, феєріях.

 

Романтизм — один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці ХVІІІ ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині ХІХ ст. Романтики виступали проти нормативності класичного мистецтва, проти його канонів та обмежень. У художній творчості романтизм виявився в показі ідеального героя, його духовного світу та його ідеалів, заради яких він вступає в боротьбу.

Ознаки романтизму:

· зображення виняткових людей у незвичайних обставинах;

· показ непересічних подій, найчастіше трагічних (таємничі вбивства, викрадання, чаклування, зрада, розлука тощо);

· наявність фантастики (фантастичні події, казкові герої, чудодійні предмети, надприродні обставини та ситуації);

· домінанта суб’єктивного над об’єктивним, прагнення не відтворити, а перетворити дійсність, потяг до висунення на перший план виняткового (в характерах і обставинах);

· ідеалізація патріархальних відносин;

· ліричний герой перебуває в гармонії з природою і природним життям;

· велика роль в усіх родах літератури національно-історичної тематики;

Романтизм в українській літературі

В українському літературному процесі охоплюють кінець 20-х — 40-их рр. ХІХ ст. Першими творами, що започаткували новий напрям, були поезії П. Гулака-Артемовського «Рибалка» та Є. Гребінки «Човен». Але провідна роль належить так званій Харківській школі романтиків,— гуртку, засновником якого був професор І. Срєзневський. У різний час у ньому брали участь такі викладачі тастуденти університету: Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров, О. Шпигоцький, П. Гулак-Артемовський, С. Писаревський, М. Петренко. Гуртківці писали не тільки романтичні художні твори, а й наукові розвідки з проблем історії та філології, збирали зразки фольклору, друкували їх окремими книжками, вид вали журнали й альманахи.

До романтичного напряму належить творчість і таких письменників, як О. Афанасьєв-Чужбинський, В. Забіла, О. Бодянський, П. Білецький-Носенко та ін. Найвищого розвитку романтизм досяг у ранній творчості Т. Шевченка.

З фольклору в літературний вжиток були перенесені такі жанри, як пісня, дума, думка, балада, легенда, казка, з інших літератур — поема, елегія, романс, мадригал тощо. Під впливом історичних пісень і дум романтики створили новий різновид поеми — історико-героїчну.

Романтики оспівували:
історичне минуле України з її укладом, козацькою вольницею;
звитяжну боротьбу проти зовнішніх ворогів;
викриття й засудження пороків суспільного ладу (захист скривдженого люду, вираження глибокого співчуття йому);

відображали світ сильних почуттів героя, показували його винятковость, духовне благородство, здатність і до подвигу і разом з тим викривали нікчемность, недосконалість існуючого укладу життя.

Герої романтичних творів — козаки, зокрема запорожці, самовіддані захисники Батьківщини, та народні співці (кобзарі, лірники, бандуристи) — виразники дум і сподівань українського народу, творці й хранителі національної культури.

Поряд з образами реальних людей (козаків, гетьманів, селян, ремісників та інших) нерідко діяли міфічні — русалки, відьми, вовкулаки, упирі тощо. Усі романтичні герої високоморальні або ниці духом, надзвичайно вродливі або дуже потворні.

Романтичні пейзажі також незвичайні, нерідко страшні: дикі гори, глибокі ущелини, страхітливі хащі, безкрайні пустелі, занедбані кладовища, розбурхане море, розбійницький стан, циганський табір, бушування стихій або надприродна тиша.

 

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі