Оригінальна література. Літописи. "Слово про Ігорів похід"

ukr lit 9

Спочатку давньоукраїнські автори свої оригінальні твори світського змісту писали за зразками перекладної літератури. Поступово такі твори набували самобутнього змісту й форми. В оригінальній літературі Київської Русі розроблялися майже всі жанри перекладної літератури, однак були створені й нові їх різновиди. Таким жанровим різновидом перекладних хронік були  літописи.

Літописи — це історичні твори, в яких розповідь велась за роками («літами»). Ця своєрідна форма літературного твору виникла на основі усного історичного епосу. Поштовхом до початку літописання стали бурхливі події патріотичного характеру в Київській Русі, а також бажання знати минуле своєї вітчизни, щоб повніше осмислити і зрозуміти її теперішнє.

Літопис як літературний жанр виник, очевидно, в середині ХІ ст. У ньому є відомості про діяльність князів, про боротьбу східних слов’ян із зовнішніми ворогами, про народні повстання в Київській Русі.

Літописи містять не тільки лаконічні записи, а й цілі новели, народні перекази, маштабні описи історичних подій.

Отже, літопис — послідовний опис історичних подій їх свідком чи учасником, найдавніший вид оповідної давньоруської літератури.

Наприкінці 30-х — на початку 40-х рр. ХІ ст. завершено найдавніше літописне зведення. Починалося воно розповіддю про легендарних засновників Києва — братів Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь. Однак у цьому зведенні ще не вказувалося, в які роки відбувалися події.

Близько 1073 р. найдавніше літописне зведення переробив монах Києво-Печерського монастиря Никон, який славився своєю вченістю і мудрістю. Він увів до нього багато нових оповідань про давні й новітні події, розмістив їх у хронологічному порядку, зазначивши роки. Після його смерті літописання продовжували інші письменні монахи.

На початку ХІІ ст. за князювання Володимира Мономаха на основі попередніх зведень монах того ж монастиря Нестор створив «Повість минулих літ», довівши записи до 1113 року. У первісному вигляді цей літопис до нас не дійшов — він зберігся в кількох копіях (списках) пізнішого часу. Усіх таких списків «Повісті», зроблених у ХІV–XVIII ст., дійшло до нас понад двісті.

У всіх літописах є дужі стислі записи й докладні, у яких ширше розповідається про важливі суспільні події, обставини, характеризуються історичні особи, наводяться їхні висловлювання. Такі оповідання написані образно, емоційно, жвавою мовою, тому літописи є пам’яткою не лише історії, а й художньої літератури.

Літорис Руський утворюється з: "Повісті минулих літ", "Київського літопису", "Галицько-Волинського літопису"

 «Повість минулих літ» 

Оригінал цього літопису не зберігся, але до нашого часу він дійшов у списках ХІV–ХV ст. Найдавнішими вважають список Лаврентіївський (1377) та Іпатіївський (ХV ст.). Перший здобув свою назву від імені переписувача чернеця Лаврентія, а інший було знайдено у костромському Іпатіївському монастирі.

Літопис створювався впродовж тривалого часу багатьма митцями, але на початку ХІІ ст. завершив, упорядкував і дав назву літопису київський монах — чернець Нестор. Існують також ще дві редакції «Повісті...»: одну з них зробив ігумен Сильвестр на замовлення Володимира Мономаха, іншу редакцію було здійснено для сина Володимира Мстислава Мономаха. Найвдалішою прийнято вважати саме редакцію Нестора Літописця.

Паспорт твору:

Тема: висвітлення історії східних слов’ян і князівської влади, утвердження християнства на Русі, розповідь про виникнення слов’янської писемності.

Ідея: возвеличення давності слов’янського роду, уславлення загальноруського патріотизму.

Основна думка: проголошення слов’янського роду як рівноправного серед інших народів.

Жанр: історіографічний літературний твір, літопис.

Сюжет.  У сюжетній структурі твору значне місце займає серія оповідей про княгиню Ольгу, князя Святослава, сказання про Бориса і Гліба, опис невдалого походу Ігоря Святославовича, розповідь про смерть Феодосія Печерського; закінчується літопис смертю Святополка (1113 р.).

Композиція.

 Єдиної композиції в «Повісті...» немає, до того ж їй властива жанрова неоднорідність. У літописі зібрано богословські трактати, житія святих, фольклорні й топонімічні легенди, історичні сказання, ділову документацію за роками, воїнські повісті, обрядову поезію, повчання й славослов’я, діалоги й монологи персонажів, свідчення очевидців. Тому початок повісті біблійними легендами про «світовий потоп» та синів Ноя продовжується ретельною історично реалістичною розповіддю про східнослов’янські племена, про визначні події з історії Руської землі, зафіксовані приблизно до 1113 року. Починаючи від запису перемоги князя Святослава над хозарами, де зазначена перша дата (852 рік), літописець намагається дотримуватись певної хронологічності подій.

Мова літопису.

 Зважаючи на жанрову та стильову неоднорідність, мова твору являє собою суміш текстів, написаних східнослов’янською або церковнослов’янською (старослов’янською) мовами, відзначається чергуванням середнього і високого стилів. Якщо необхідно прославити князівські подвиги (наприклад, прийняття Ольгою християнства), використовується високий стиль і відповідно старослов’янська. Якщо мова йде про народні вчинки та дії (наприклад, прохання киян до Святослава повернутись з походів і захистити від печенегів), тоді тексти пишуться східнослов’янською, оповідна структура уривку передбачає й використання розмовно-побутового середнього стилю.

Художні засоби у творі.

 У літописі використані метафори, порівняння (як терен в серці, вірні люди), зустрічаються в тексті також приказки і прислів’я (не похваляться сильні силою своєю). Розповідь у творі ведеться переважно від третьої особи, але використовуються й діалоги, риторичні запитання. 

«Слово про Ігорів похід» 

Паспорт твору:

Автор: невідомий поет з тих часів, можливо воїн, що був у Ігоревій дружині.

Літературний рід: ліро-епос

Жанр:  героїчна поема (на думку деяких літературознавців — по­вість, літописна повість).

Тема: зображення невдалого походу новгород-сіверського князя Іго­ря на половців 1185 р.

Ідея: заклик князів до єднання для спільної бороть­би проти ворогів.

Основна думка: тільки в єдності — сила;  

Головні герої: князі Ігор, Святослав і Всеволод; Ярославна (дружина Ігоря); половці Овлур, Гзак і Кончак.

Сюжет: Похід князя Ігоря разом із братом Всеволодом, незважаючи на пророче затемнення сонця — лихі віщування природи, другий бій і поразка війська Іго­ря — плач руських жінок — віщий «сон» київського князя Святосла­ва та його «золоте слово», звернене до  князів — плач Ярославни в Путивлі, звертання її до сил природи — князь Ігор у полоні — утеча його з неволі з допомогою Овлура — погоня половців за князем — зустріч на рідній землі й уславлення Ігоря та його дружини.

Композиція:

Експозиція: підготовка Ігоря з дружиною князів до військового походу, зловісні знаки.

Зав’язка: бій з печенігами.

Кульмінація: поразка руської дружини; Ігор, Всеволод. Володимир, Святослав потрапили у полон.

Розв’язка: втеча Ігоря з половецької неволі.

Історична основа:

Невідомий автор розповідає про реальну історичну подію: похід новгород-сіверського князя на половців 1185 р. Міжусобні змагання князів Київської Русі за землю призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених, убивства родичів. Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. нападали на східнослов’янські землі. Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р. великий князь київський Святослав з допомогою ще кількох князів переміг половців. Князь Ігор також вирішує завоювати половців: перший похід – вдалий, другий (через 2 роки, у 1185 р.) – закінчився поразкою у битві на р. Каялі.

Художній аналіз:

Як тільки до Ігоря долучився брат Буй-Тур Всеволод зі своїми хоробрими воїнами, тоді рушили вони в степи. Та на небі показалися зловісні знаки, що їх поет уважає за ворожбу нещастя. Сонце притьмилося, звіялася буря, військо почало непокоїтись. Але Ігор став перед військом і гукнув голосно:

— Браття! Лучче згинути в поході, аніж завертатися собі на сором! Ходім аж до Дону, щоб шолом води з нього зачерпнути, або копіє (спис) зломити і вмерти.

І рушили далі. Вдосвіта стали над річкою Каялою, що впадає до Озівського моря (тепер ця річка зветься Калміжа) вишикувалися в ряди й загородили степ червоними щитами, наче муром.

Це було в п’ятницю рано. Кончак і Іза, половецькі хани, виступили зі своїм військом, і почалася страшна битва. Першого дня наші князі побили половців, забрали в них багато майна й хоругв, що їх воїни кинули до ніг хороброму Ігореві Святославовичеві.

Настала ніч, і здавалося, що половці вже повтікали. Але досвіта в суботу вони знову кинулися в битву й билися розпачливо. Списи ломилися, мечі щербилися, дудніла земля над Каялою, бо з-над Дону й Донця йшли з войовничими вигуками нові сили половців своїм на поміч. Билися знову цілу суботу, і знову битва була невирішеною.

А в неділю рано зійшлися знову, та вже не було сили у хоробрих лицарів. До полудня майже всі погинули, а князів узяли половецькі хани в неволю. Взяли Ігоря, і Всеволода, і Володимира, і Святослава.

Поет каже, що від того посумніла вся українська земля, а київський князь Святослав мав тої ночі страшний сон, який віщував йому, що його сили (себто поддані йому князі) Ігор і Всеволод у велику біду потрапили. А як дійшла до Києва страшна звістка про битву над Каялою, то заплакала вся Україна й заридала Ігорева дружина, княгиня Ярославна у Путивлі. Поет закликає всіх українських князів, щоб пішли помститися за Ігоря, бо половці й до них незабаром доберуться. І справді, відразу після тієї трагічної битви. Половці знову кинулися на Україну і спустошили її аж по сам Київ.

Та князь Ігор не довго був у половецькій неволі. Йому пощастило познайомитися з половчином Овлуром, і той допоміг князеві втекти з неволі на Україну.

Невідомий поет описує його втечу і те, як половці пустилися рано за ним у погоню, але не здогнали. Ігор летів птахом і щасливо дістався у Новгород. І тоді зраділа вся Україна. І два роки пізніше визволилися з неволі й інші князі та повернулися додому.

А половці вже й не нападали, бо були дуже ослаблені тою битвою, а з Азії загрозу становив їм інший народ монгольського походження — татари, що потім розбили їх зовсім, і самі почали знищувати Україну.

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі