У сучасній українській мові чіткого розмежування щодо вживання закінчень -а, -у, -я, -ю немає. Однак існує певна закономірність у їх використанні. Так, у родовому відмінку однини іменники II відміни мають закінчення -а, -у (у м'якій групі - -я, -ю). При визначенні закінчення беруть до уваги семантико-морфологічні та акцентологічні (наголос) ознаки іменника.
Іменник – частина мови, яка має значення предметності і відповідає на питання хто? що? Іменник виражений у граматичних категоріях числа, роду, відмінка. У реченні іменник найчастіше виступає підметом або додатком, але може бути будь-яким іншим членом речення.
Іменники бувають чоловічого, жіночого або середнього роду. Рід іменника визначаємо, співвідносячи його із займенниками він, вона, воно або поєднуючи із цей, ця, це: цей степ (він), цей біль (він), цей собака (він), ця путь (вона), ця адреса (вона), це листя (воно).
Категорія числа узагальнено відображає кількісні відношення предметів, позначуваних іменниками. Словозмінна категорія числа реалізується в українській мові у протиставленні двох рядів форм - однини і множини.
У мові є ряд іменників, які не мають відмінкових закінчень і в усіх відмінках виступають у тій самій формі.