У травні 1940 року у колишні казарми 5-го артилерійського полку біля містечка Освенцім поселили нових мешканців. Ними були 30 кримінальних злочинців з табору Дахау та – дещо пізніше – 728 поляків з в'язниці в Тарнові. На момент заснування в таборі було 20 будівель - колишні польські військові казарми. Частину з них переобладнали для масового утримання людей. Також було додатково побудовано ще 6 корпусів.
Територію навколо казарм, які відтепер стали бараками, обнесли подвійним рядом колючого дроту, через кожні кілька метрів поставили вартові вежі. Щодня колони виснажених дюдей виходили і заходили через ворота з цинічним написом "Arbeit macht Frei" (Праця робить вільним). Роботу в'язень повинен був виконувати бігом, без секунди відпочинку. Темпи роботи, мізерні порції їжі і постійні побої збільшували смертність.
Так почалася історія найвідомішої "фабрики смерті" - концтабору Аушвіц. Середній термін життя в’язня Аусшвітцу – чотири місяці. Мало хто витримував довше. Одиниці пережили два-три роки табору і вийшли на волю.
До кінця 1940 р. у таборі було ув’язнено близько 8 тис. поляків за підозрою участі в підпіллі. КТ Аушвіц мав понад 40 філій, в’язні яких виконували примусові роботи для німецьких концернів.
Табір смерті з часом було розбудовано, він складався з трьох таборів: головного, що мав назву Аушвіц I (колишні цегляні казарми), концентраційного табору Аушвіц II (побудовані в полі бараки), а також трудового табору Аушвіц III, який займав він понад 500 гектарів.
Брама - це було перше, що бачили новоприбулі в’язні. За огорожею, стояли ряди мурованих будинків, посередині яких виднівся розлогий майданчик. Новоприбулі розпочинали свій шлях головною алеєю табору.
По прибуттю в Освенцим, в'язні проходили відбір і ті з них, хто був визнаний придатним лікарями СС для роботи, направлялися для реєстрації. Рудольф Хесс, начальник табору, в перші ж дні заявляв їм, що вони "...прибули в концентраційний табір, з якого вихід тільки один - через трубу крематорію". У прибулих в'язнів відбирали одяг, всі предмети особистого користування, їх стригли, реєстрували і привласнювали особисті номери. Спочатку кожного в'язня фотографували в трьох позиціях.
Після заповнення особових карток в'язням видавали одяг, та в залежності від національності та причин арешту їм нашивали спеціальні нашивки. Політв'язні мали трикутник червоного кольору, кримінальні злочинці - зелений. Чорні трикутники отримували цигани і асоціальні елементи, свідки Єгови - фіолетові, гомосексуалісти - рожеві. Євреї носили шестикутну зірку, що складається з жовтого трикутника і трикутника того кольору, який відповідав причині арешту. Радянські військовополонені мали нашивку у вигляді букв SU.
В Освенцимі було виявлено на неспалених німцями складах близько 7000 кг волосся. Це були ті залишки, які табірна влада не встигла відправити на фабрики. Аналіз, проведений в Інституті судових експертиз, показав, що на них є сліди синильної кислоти - отруйного компонента, який входив до складу "Цілона Б". З людського волосся німецькі фірми виробляли портняжну тканину.
Все майно, яке привозили депортовані люди, сортувалося, складувалося і найцінніше вивозилося в Третій рейх для потреб СС, Вермахту та цивільного населення. Крім того, предметами в'язнів користувалися службовці табірного гарнізону.
В кімнатах, які виділені під склади можна побачити тисячі окулярів, дужки яких переплелися наче долі людей, що зняли їх перед останнім походом до "лазні". В іншому блоці скинуті на одну купу сотні протезів, корсетів, милиць. Інваліди для роботи були непридатні, тому по прибуттю в табір їх чекала лише одна доля - газова камера і крематорій. Особливо вражають валізи з написаними на них прізвищами людей. У німців всюди був абсолютний порядок, тому окремо вони сортували чоловіче, жіноче, дитяче взуття, одяг. Спеціальні експерти оцінювали вартість краму, золота, творів мистецтва, які привозили з собою багаті єврейські родини.
Від весни 1941 року новинкою в таборі став оркестр. Комендант табору любив музику, внаслідок чого організовано оркестр з добрих музикантів, яких в таборі не бракувало. … Згідно розкладу, який був прийнятий у таборі, оркестр грав чотири рази в день. Перший раз зранку, коли йшли до роботи, другий раз - коли поверталися на обід, третій - коли в'язні йшли працювати після обіду і четвертий - в кінці дня, коли йшли на вечірню перекличку. Місце для оркестру містилося перед 9-м блоком, поблизу воріт, крізь які марширували усі команди. Рідко якого дня повертаючись з роботи в'язні не тягнули по землі убитих товаришів… А при цьому грала весела полька чи мелодія розміреного вальсу. В особливо урочистих, з погляду табірного начальства, випадках, грали спеціально написану мелодію, відому під назвою "Освенцімське танго".
Огорожа була основним елементом охоронної системи табору і основним нагадуванням про неволю. Первісно одиночний ряд колючого дроту з часом перетворився на чотири. Для запобігання від спроб втечі крізь колючий дріт безперестанно проходив електричний струм високої напруги. Друт був напнутий настільки густо, що пролізти назовні було практично неможливо. З внутрішньої сторони табору дріт попереджувала загороджувальна лінія – так звана "постенкетте". Вартові мали наказ, кожного, хто перетинав межу "постенкетте" розстрілювати на місці з вишок. Дуже часто дріт став основним місцем самогубств тих, хто вже дійшов до крайньої точки відчаю.
В'язні Аушвіцу часто ставали об'єктами різноманітних нелюдських медичних експериментів, які проводилися низкою німецьких лікарів. Так, наприклад, Йозеф Менгеле, відомий як "Янгол смерті", працював у Освенцімі ІІ від 30 травня 1943 року і проводив експерименти на близнюках, він зокрема досліджував процес смерті близнюків після введення їм у серце хлороформу. Його цікавили чи будуть вони помирати одинаково та одночасно. Інший лікар, а саме професор Карл Клауберг, з метою розробки швидкого методу біологічного знищення слов'ян, проводив над єврейками експерименти зі стерилізації. Крім того, в Освенцимі здійснювалися різного роду досліди із застосуванням нових ліків і препаратів, в епітелій втиралися токсичні субстанції, проводилася пересадка шкіри і т.ін.
В'язні у таборі жили в барках або цегляних будинках (колишніх казармах). З ростом чисельності ув'язнених, виникла необхідність ущільнення їх проживання. З'явилися триярусні нари. На одному ярусі лежало 2 людини. У якості підстилки використовували, як правило, прілу солома. В таборі існувала блочна система, в одному блоці могло проживати від 400 до 500 в'язнів. Вони покотом лежали на підлозі, на одну "голову" припадало щонайбільше 30 сантиметрів "ширини".
Туалет табору Аушвіц I порівняно з умовами в Аушвіц ІІ (Аушвіц-Біркенау) виглядав справжнім дивом цивілізації. 
Засуджених перед розстрілом примушували роздягнутися. Місце рострілу вибирали в залежності від кількості в'язнів, яку збиралися знищити. Якщо їх було небагато, то вирок виконувався на місці, а якщо їх було більше, то екзекуцію проводили біля "Стіни смерті", яка розташовувалася за високим парканом з глухими воротами. На грудях роздягнених людей чорнильним олівцем наносили великі цифри їх табірного номера (до 1943 року, коли з'явилися татуювання на руці), щоб згодом було легко ідентифікувати труп.
Щоб не було чути пострілів використовували спеціальний звукоізоляційний матеріал, який називали "волокна смерті". Також для розстрілів використовували дрібнокаліберну гвинтівку, щоб не привертати звуками пострілів занадто багато уваги.
Оскільки традиційні методи страти мали багато "побічних чинників" - це і кров, не всі в'язні відразу помирали, то у вересні 1941 року була проведена перша спроба масового знищення людей за допомогою газу. Близько 600 радянських військовополонених і близько 250 хворих в'язнів з табірної лікарні невеликими партіями були закриті в герметичні камери підвалу. Уздовж стін камер вже були проведені мідні трубопроводи з вентилями. По ним в камери надходив газ ...
Німці ретельно фіксували все у книгах, тому імена знищених людей за день, вносилися до "Книги денного стану" табору.
Концтабір в Освенцімі задумувався як місце для послідовного знищення цілих суспільних класів і націй. Хоча з цим завданням успішно справлялися перенаселення, хвороби і виснажлива праця, було створено окремий "комбінат смерті". Тут випробовували новітні засоби масового знищення людей. Вбивство в прямому сенсі слова було поставлено на конвеєр і здійснювалося з використанням новітніх винаходів науки. Кращі техніки й інженери Рейху шукали шляхи найбільш дешевого і масового знищення цілих народів і рас. Одним із результатів їхньої роботи стало «винахід» своєрідного тандему: газова камера та крематорій.
Практику застосування камери довели до автоматизму. Після прибуття в табір ув’язнених сортували на придатних і непридатних до роботи. Дітей, старих, інвалідів просто з залізничної платформи переганяли до газових камер і крематоріїв. Жертв заганяли в так звану «роздягальню». Людям наказували повністю роздягтися, потім їх вели нібито в «душ». Приміщення було замасковано під душову, коли люди заходили туди, то бачили вмонтовані в стелю душові крани. Після того, як камера була наглухо забита людьми, закривалися важкі двері і за наказом чергового «лікаря» відкривали балони з отруйним газом «Циклоном-Б», і їх вміст через вентиляційні труби прямував у газові камери.
У приміщення площею близько 210 кв.метрів заводилося близько 2000 чоловік, після чого двері закривалися і в приміщення подавали газ. Люди вмирали протягом 15-20 хвилин. У вбитих виривали золоті зуби, знімали кільця і сережки, у жінок обрізали волосся. Потім людські тіла відправлялися на спалення у крематорії, а отриманий в результаті цього попіл використовували як добриво для сільськогосподарських полів.
Газ "Циклон Б" випускала фірма Degesch, яка за період 1941-1944 рр від продажу цього газу отримала близько 300 тис марок прибутку. Для умертвіння 1500 чоловік, за словами коменданта Освенцима Рудольфа Гёсса було необхідно близько 5-7 кг газу. "Циклон Б" виглядав як напівпрозорі жовтуваті гранули. Щойно ці гранули опинялися в повітрі, газ набував звичної форми, поширювався і люди починали його вдихати. За період 1942-1943 рр в Освенцім, згідно документів, було поставлено близько 20 тис. кг кристалів "Циклону Б".
Від смертоносної дій газу не виживав ніхто. Дослідження показали, що "Циклон" – родич нервово-паралітичних газів часів Першої Світової війни, він діяв також і на нервову систему. У приступі раптової паніки люди билися об стіни, по головах одні одних намагалися вирватися з зони дії отруєного повітря… Його можна було нейтралізувати звичайною водою. Відомо чи не єдиний випадок, коли людина вижила в газовій камері після дії газу. Випадково у тисняві молода дівчина впала обличчям у випадково забуту кимось мокру ганчірку, це врятувало їй життя. Коли в’язні зі спеціальної команди прийшли виносити трупи, вони зауважили, що одне тіло слабо ворушиться і доповіли старшому. Цим старшим був лікар Міклош Ніжлі, в’язень, який не з власної волі асистував медичному експериментаторові Менгеле. Ніжлі зробив відчайдушну спробу врятувати дівчину – після штучного дихання і серії ін’єкцій дівчина прийшла до тями. Оскільки за територією газових камер і крематоріїв пильно стережили і викриття сторонньої особи загрожувало смертю і їй, і в’язням з "зондеркоманди". Не маючи змоги потайно вивести дівчину за територію їй зробили смертельну ін'єкцію фенолу.
Після звільнення табору у ньому, серед усього іншого, застали склад порожніх банок з-під "Циклону Б", які не встигли вивезти. Вмісту одної такої банки вистачало, щоб убити півтисячі людей.
Після "гуманної страти" тіла транспортували до печей крематоріїв, де вогонь гудів безперервно. У разі переповнення печей або в час, коли були пошкоджені від перевантаження труби, тіла знищували в місцях спалення позаду крематоріїв. Всі ці дії виконували ув'язнені, що входили до так званої групи "зондеркоманда". На піку діяльності концтабору, її чисельність становила близько 1000 чоловік.
Тіла скидалися на ноші, а ті, у свою чергу, їхали прямо у відкриті двері печі. Там перекидалися, висипаючи свою ношу у вогонь і поверталися назад. Після згорання попіл висипали у призначене для цього місце.
Загальну кількість жертв табору смерті «Аушвіц-Біркенау» досі не встановлено. За різними підрахунками, це від 1 до 4 мільйонів осіб. В’язнів табору знищували в крематоріях, вони гинули через нелюдські умови праці, голоду, холоду, жорстоких покарань, епідемій і медичних експериментів.
Ворота фабрики смерті закрилися 27 січня 1945, коли 7000 в'язнів, які завдяки щасливому випадку залишилися живі, вийшли на волю. Все менше залишається свідків моторошних подій, очевидців тих жахливих днів. І дуже важливо зберегти пам’ять про невинні жертви нацистських таборів.
Після звільнення концтабору частина бараків і будівель "Аушвіц 1" використовувалася радянськими військовими як шпиталь для ув'язнених. Згодом у таборі організували в'язницю НКВС та міністерства громадської безпеки Польщі. Наразі на місці колишнього табору розташовано меморіальний комплекс.
Представлені у матеріалах світлини зроблені на території меморіального комплексу.