ТРИ ПАМ`ЯТНИКИ ТАРАСУ…

Могила Тараса ШевченкаТ.Г.Шевченко — центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу.

 

Матеріали для ознайомлення, що розміщені на сайті 

Тарас Шевченко. Дитячі роки

Тарас Шевченко - художник

Тарас Шевченко "Кобзар"

Тарас Шевченко. Поезія трьох літ 

Тарас Шевченко. Заслання та останні роки життя

Чигирине, Чигирине. 

Три пам`ятники Тарасу

Фотографії Шевченка

Тарас Шевченко та Тернопільщина

Виконуючи волю покійного, поховати його на «Вкраїні милій, щоб лани широкополі і Дніпро, і кручі було видно...» друзі та родичі домоглися від влади дозволу поховати його на Україні. 7 травня 1861 року за новим стилем домовину з прахом поета везли з Петербурга до Москви поїздом, а з Москви кіньми до Києва [1].

Олександр Матвійович Лазаревський разом з художником Григорієм Миколайовичем Честяхівським супроводжували домовину Т.Г.Шевченка з Петербурга до Києва. Як згадує О.М.Лазаревський вони після десятиденної подорожі з домовиною Т.Г.Шевченка прибули до Києва. В Києві домовину зустріли родичі Шевченка, Варфоломій Шевченко та чисельна студентська молодь [2].

З Києва до Канева домовину везли пароплавом «Кременчук». Тіло Шевченка знаходилося в трьох домовинах. Перша - дубова, друга - цинкова, третя - соснова. Ледединський Петро Гаврилович, викладач Київської духовної академії в «Спогадах сучасників» пригадує: «Важка свинцова домовина була в дерев'янім ящику на дрогах, покрита великим покривалом з червоної китайки, на якій виднілося багато вінків та квітів» [3].

20 травня пароплав прибув до Канева. Домовину поставили в Успенському соборі. Тут вона знаходилась два дні, тут і панахиду відправили по Тарасу Григоровичу, а 22 травня його поховали на Чернечій горі, збудували йому цегляний склеп, насипали високу могилу, обклали її камінням. Над могилою поставили дубовий хрест. Пізніше цей хрест декілька разів поновлювався.

В 1884 році на зібрані гроші друзі та родичі впорядкували могилу, насипали новий високий пагорб, поставили металеву огорожу, встановили чавунний хрест з барельєфом поета. Цей хрест було відлито на чавуноливарнім заводі Термена на замовлення Василя Тарновського. Відкриття цього першого пам'ятника відбулося 1 серпня 1884 року. Він простояв до 1923 року.

Для сторожа Тарасової могили тут було збудовано хату. В ній поселився Іван Ядловський, який впродовж 50 років був вірним хранителем Тарасового спокою. Ця хатина і була першим музеєм Т.Г.Шевченка.

У 100-ліття від дня народження поета (1914) тут було висаджено алею меморіальних дубів. В 1923 році хрест замінили на невеликий пам'ятник з погруддям поета.

Робітники Городищенського цукрового заводу виготовили цей пам'ятник

за проектом скульптора К.Терещенка. Хрест було скинуто в провалля, під час падіння він розбився.

У дев’яностих роках віднайшли уламки Хреста, реставрували його і тепер стоїть він з правого боку від входу в музей, а з лівого - невеликий тимчасовий пам'ятник з погруддям поета.

1 липня 1923 року відбулося відкриття цього пам'ятника. Він простояв 16 років, до 1939 року.

Серед народу була поширена легенда, що в домовині Шевченка знаходиться зброя: мечі та ножі, ніби вони чекають слушного часу для боротьби за волю України.

Для встановлення нового пам'ятника на Тарасовій горі в 1939 році була створена Державна комісія, до складу якої входила Надія Цвинтарна, яка залишила свої спогади у книзі «Святиня». В 1939 році, коли розрили вхід до склепу, вона знайшла ключі від домовини і відчинила її. Перед нею лежав поет, ніби нещодавно помер. На ньому був костюм і чорні туфлі, в руках він тримав свічку, у домовині лежав лише його «Кобзар» у м'якій, коричневій палітурці, перев'язаний хустиною... Ніякої зброї, ні ножів, ні мечів не було. Коли в склеп спустилися інші члени комісії, раптом на їх очах обличчя поета розпалося в прах.

У 1932–1933 роках Сталін наказав спорудити в Каневі Шевченківський меморі­ал коло підніжжя встановленого пізніше пам’ятника (доти на могилі Тараса стояв простий чавунний хрест). Василь Кричевський розробив проект зовнішнього та внутрішнього оформлення музею, в основу якого було покладено мотиви народної творчості, але через ідеологічні перешкоди довелося суттєво змінити первісний проект та відмовитись від художнього оздоблення будівлі, що в подальшому при­звело до її спрощення та незавершеності. Мали місце й деякі відхилення від проекту: залізобетонні перекриття в музеї було замінено дерев’яними, відмовилися від інкрустації по дереву та від оздоблення фасаду майолікою. Лише через багато років у Венесуелі було знайдено архів архітектора й відтворено його початковий задум. Василеві Кричевському доводилося обстоювати мало не кожну деталь декоратив­ного оздоблення. На одній із чергових нарад головний партієць республіки Косіор висловив зауваження до проекту. Василь Кричевський не стримався і, за спогадами Блакитного, сказав, що як архітектор не дає порад чоботареві, тож не вважає при­йнятним, що партійний чоботар повчає архітектора [4].

18 червня 1939 року було відкрито музей і пам'ятник Т.Г.Шевченку. Автор   пам'ятника - скульптор Матвій Манізер. Музей було збудовано на місці хатини сторожа. Цю хатину було відновлено в 1991 році.

До Вашої уваги подано фактографічну відеопрезентацію про перепоховання Тараса Шевченка та надмогильні пам'ятники, що були споруджені в різні роки в Каневі на Тарасовій (Чернечій) горі.

 


 

Література

 

  1. Шевченко Т. Г.. Біографія. — К., 1984. — 560 с.
  2. Спогади про Тараса Шевченка — К.: Дніпро, 1982. — 547 c.
  3. Біографія Т. Г. Шевченка за спогадами сучасників. — К., 1958. — 439с.
  4. Климчак М. Постать Тараса Шевченка у творчості Василя Кричевського. // Мистецтвознавство України. – Вип.11. –С.23-27

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі