Творами Ольги Кобилянської зачитуються не одне покоління поціновувачів українського слова. І річ не лише у принадності її самобутнього стилю. Чимало тем та ідей, порушених у творах видатної буковинської письменниці, не втратили своєї актуальності й сьогодні.  

Народилася Ольга Юліанівна Кобилянська 27 листопада 1863р. у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині. Мати – наполовину німкеня, наполовину полька, родичка відомого німецького поета-романтика Захарія Вернера, вивчила українську мову та прийняла греко-католицьку віру з пошани та любові до чоловіка.

Батько – дрібний урядовець, шляхетського роду, з Наддніпрянщини, який мав свій герб. Проте, папери, які б посвідчували спадковість родової ознаки, з легковажної руки Якова Кобилянського — діда Ольги Кобилянської — не мали нотаріального підтвердження.

В сім’ї було семеро (Ольга була четвертою) в родині статків не було. Незважаючи на це, мати старалася навчити дітей хороших манер, умінню підтримати розмову, триматися в товаристві. Брат Ольги Степан був живописцем (серед його творів — портрети сестри). Ще один брат — Юліан — прославився як філолог, автор кількох підручників із латинської мови.

З дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині. Дитинство й юність майбутньої письменниці минули в румунсько-німецьких містечках Гура-Гумора, Сучава, Кімполунг.

Саме в Сучаві Ольга потоваришувала з Ольгою Устиянович, донькою місцевого пароха та українського письменника Миколи Устияновича. Ця дружба тривала усе життя

У вiцi 14 рокiв майбутня письменниця пише вiршi нiмецькою мовою. У 1880 р. написане перше німецькомовне оповiдання О. Кобилянськоï

Пізніше вона жила в с. Димка, оскільки батько вийшов на пенсію, а через хворобливість матерi та молодших братiв Ольги, якi закiнчували навчання, родина у 1891 р. переїжджає до Чернiвцiв.

Упродовж наступних рокiв О. Кобилянська. активно пише повiстi та оповiдання "Вiн i вона" (1895), "Царiвна" (1896), "Що я любив" (1896), а далi "Нiоба", "Некультурна", "Природа", (1898), "Земля", "У недiлю рано зiлля копала", "Через кладку", "За ситуацiями", "Апостол чернi" та багато інших творiв.

Ольга Кобилянська писала під впливом свого оточення — Наталії Кобринської, письменниці, однієї з фундаторок жіночого руху на Галичині, Софії Окуневської — першої української жінки лікаря в Австро-Угорщині (до речі, вона стала прообразом героїні раннього твору Кобилянської «Доля чи воля»), Августи Кохановської — художниці, яка ілюструвала новели письменниці «Некультурна», «Природа», «Битва», «Під голим небом», вона почне писати рідною мовою. До речі, одним з імпульсів писати рідною мовою стала закоханість Ольги в Євгена Озаркевича, брата Наталі Кобринської (згодом український громадський діяч, лікар).

Найбільшим коханням письменниці був Осип Маковей, з ним пов’язана особиста драма, що розпочалася на початку 1895р. За фахом учитель. Маковей був на три роки молодший від Кобилянської, але саме вiн стимулював ïï творчiсть, був першим проникливим професійним критиком. О. Кобилянська мріяла про одруження, i навіть першою заговорила про це. Проте О. Маковей несподівано одружився з іншою жiнкою. Такий невмотивований учинок з боку коханоï людини боляче вразив письменницю: до кiнця життя О. Кобилянська залишалася самотньою, сам Маковей не був щасливим у шлюбі і помер у 1925 році. У день його похорону Кобилянська блукала в горах і плакала. За щастям, за своєю «білою мрією», врешті – за морем, якого так і не побачила. За тим, що так і не встигла повести коханого до двох своїх улюблених гір.

Ользі Кобилянській неодноразово робили пропозицію, але їй не хотілось заміж, вона писала твори, допомагала родині, спілкувалася з видатними людьми свого часу, і, на її думку, шлюб міг цьому завадити, а, можливо, розчарувалася…

Наприкiнцi 1903 р. ïï розбив частковий паралiч. I хоча лiкування на нiмецьких та чеських курортах до певноï мiри знешкодили наслiдки недуги, починаючи з 1903р. вона постiйно хворiла, а коштiв на систематичне лiкування не вистачало.

Протягом 1915-1923 pp. О. Кобилянська пише низку оповiдань, новел, нарисiв про Першу світову війну і пов'язаний з нею трагізм.

Аж у 1928 році Кобилянська відкупила в Чернівцях будинок — колишню власність її старшого брата Максима. Шість вікон виходять на вулицю, у дворі будка для собаки Вовчика, курник, крихітні грядки й садок. Їй це нагадувало молодість. Тут вона мешкала з прийомною донькою Оленою (племінниця Кобилянської, позашлюбна донька брата Олександра), її чоловіком та двома дітьми.

1940-го на Буковину прийшли більшовики. У радянських газетах з’явилися вірнопіддані статті, підписані іменем Кобилянської, хоча стиль — явно не її. Та Ольга вже не могла писати, тому що була розбита паралічем (апоплексичні удари перенесла у 20-х і 30-х роках). 

У 1941 році румунська воєнна жандармерія встановила нагляд за О. Кобилянською, і тільки смерть врятувала її від розправи.

Ольга Кобилянська померла 21 березня 1942 року. Поховали її 23 березня. У цей день румуни закрили в’їзд до міста. Похована у Чернівцях поруч із батьками.

Valse Brillante. Ольга Кобилянська. Документальний фільм студії ВІАТЕЛ із серіалу «Гра долі»