Словник містить адаптовані до шкільного курсу української літератури терміни та поняття за чинними програмами середньої школи з урахуванням загальних методичних принципів вивчення теорії літератури.

 

 

 

 

А

Автобіографія — опис автором свого особистого життя; художній життєпис. Від мемуарів або щоденника відрізняється наявністю елемента вимислу та узагальнення. Якщо у художньому творі автор використовував події свого особистого життя як вихідний матеріал, опрацьований ним, такий твір називається автобіографічним.

Автор — 1) особа, яка створила літературний твір; 2) персонаж, діюча особа художнього твору — образ Автора.

Агіографія — житія святих.

Акростих — вірш, написаний так, що початкові букви рядків, прочитані згори вниз, утворюють слово або словосполучення, найчастіше — це ім'я автора чи адресата; віршована загадка.

Алегорія — інакомовне відображення абстрактного поняття, передане за-допомогою конкретного образу. Алегорія складається з двох елементів:

1) смислового — це яке-небудь поняття або явище (мудрість, хитрість, доброта, дитинство, природа тощо), яке прагне зобразити автор, не називаючи його;

2) образно-предметного — це конкретний предмет, істота, зображена в художньому творі. Зв'язок алегорії із зазначеними поняттями більш прямий і менш значний, ніж у символа. Алегорія висловлює строго визначений предмет або поняття. В цілому алегорія та символ дуже близькі.

Алітерація — повторення у віршованій формі (рідше — в прозі) однакових приголосних звуків для підсилення виразності художньої мови.

Алюзія— натяк на загальновідомий факт. Алюзії на літературні твори називаються ремінісценціями.

Амфібрахій —трискладова стопа з наголосом на другому складі — наголошений серед ненаголошених — у стопі.

Аналогія — подібність у якомусь відношенні між явищами та предметами.

Анапест — віршований розмір, з трьох складів з наголосом на останньому.

Анафора — єдинопочаток; повторення слова або групи слів на початку декількох фраз чи строф.

Анекдот — жанр фольклору: коротка жартівлива розповідь про якийсь цікавий життєвий випадок з несподіваним і дотепним закінченням.

Андеграунд — невизнані, частіше за все опозиційні офіційному мистецтву напрямки молодіжної моди.                                     

Анонім — автор твору, який не назвав свого імені. Анонімною є народна творчість.

Антитез — протиставлення людських характерів, обставин, композиційних елементів тощо. Для створення антитези використовуються антоніми. Принцип антитези лежить в основі композиції романів «Війна і мир», «Чорне та біле» та ін. :

Антологія — так у пізні античні часи називали збірники вибраних зразків поезії. Першою антологією був збірник, складений греком Мелеагром (І ст. до н. е.), в якому були представлені як його власні твори, так і вірші 46 інших античних поетів.

Антоніми — слова, протилежні за значенням, які використовуються в поезії як лексична антитеза: «Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні».

Антропоморфізм  — первісна уява про те, що тварини, речі й явища природи наділені властивостями людини, тобто мають волю, здатні відчувати й мислити тощо; вважається різновидом уособлення.

Апогей — найвищий ступінь, розквіт, найбільше піднесення чого-небудь.

Архаїзм  — слово, його форма або мовний зворот, що на даному етапі розвитку мови застарів або зовсім вийшов із загального вжитку. У певному контексті архаїзми надають мові твору урочистого звучання.

Асонанс — багаторазове повторення у віршованій мові для підсилення її благозвучності. Іноді А. називають неточну риму, яка побудована на співзвучності, на збігові тільки наголошених складів або навіть тільки наголошених голосних звуків.

Асоціація — зв'язок між уявленнями, при якому одне уявлення в свідомості людини викликає інші, зумовлені або подібністю, або контрастом, або суміжністю в часі чи просторі.

Афоризм  — коротке, лаконічне судження, яке в стислій, зручній для запам'ятовування формі містить глибоку думку. А. виникли з народних приказок, що втілювали в собі багатовіковий досвід, народну мудрість, філософську думку.

Б

Байка — невеликий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом, в якому людське життя відтворюється або в образах тварин, рослин і речей, або зведене до простих і умовних стосунків. Фабула байки коротка, динамічна і драматична. З 50-х років все більшої популярності набувають прозові байки. Як і віршовані, вони бувають сюжетні, байки-мініатюри й байки-приповідки.

Балада — ліро-епічний твір з драматично напруженим сюжетом. Баладі властиві невелика кількість персонажів, підкреслена узагальненість, відсутність деталізації, стислість у викладі матеріалу, «магічна» музичність. Балади пов'язані з народними легендами, поєднують в собі перекази й пісні.

Бард — народний співець-поет.

Билини — героїко-патріотичні пісні, де йдеться про подвиги богатирів та про події Давньої Русі переважно XI - XVI ст.; які усно передавались з покоління в покоління.

Билинка — розповідь про зустріч з «нечистою силою» самого героя; один із видів легенд.

Білий вірш — неримований вірш.

Біографія — розповідь про життєвий шлях людини, життєпис (може бути науковим, художнім).

Бродячі сюжети — схожі між собою сюжети, що переходять з однієї країни до іншої, з однієї епохи в іншу. Суспільне життя людей, їх побут, часто відображені у схожих сюжетах.

Бувальщина — коротка розповідь про незвичайні пригоди чи епізод із життя видатної людини. Іноді має фольклорне походження.

Бурлеск  — жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається або тим, що героїчний зміст викладається навмисне вульгарно, грубо, зниженою мовою, або, навпаки, тим, що про буденне говориться «високим штилем», піднесено. Бурлеск досягається також травестією.

В Україні бурлеск став важливим кроком у переході від схоластичної церковно-шкільної до світської літератури, в якій виступали вже люди з народу, використовувалася розмовна мова, яскраві риси побуту й народний гумор.

в

Ввідний епізод — включення в художній твір сюжету, прямо не пов'язаного з основною розповіддю, але підпорядкованого головній думці твору.

Верлібр або вільний вірш — один з видів віршів, ритмічна єдність якого ґрунтується на відносній синтаксичній завершеності рядків (речення, синтагми) і на їх інтонаційній подібності. Вільний вірш не допускає переносів. В порівнянні з попередніми системами віршування верлібр не поділяється на стопи, рядки його мають різну довжину, різну кількість наголосів, довільно розташованих. Верлібр не використовує рим, тому не поділяється і на строфи.

Вертеп —дуже популярний в Україні в XVIII і XIX ст. пересувний ляльковий театр, що виступав з виставами на ярмарках, на міських і сільських площах у святкові дні, а іноді по хатах. Спершу творцями і виконавцями вертепних драм часто були школярі й «мандрівні дяки», пізніше — мандрівні групи артистів. Кращі риси вертепу використовуються ляльковими театрами й зараз.

Веснянки—давні за походженням обрядові, переважно танкові дівочі пісні, що виконувалися на святах на честь весни й початку польових робіт. У них — заклик весни з її дарами, буянням природи і співом пташок, мрії про одруження, згадки про хліборобські роботи й імітація цих робіт рухами (сіяння й поління).

Вид літератури — див. Жанр літературний.

Вірш — це невеликий за розміром твір, побудований за законами віршованої мови.

Віршова мова  —ритмічно організована мова з метою посилення її виразності й емоційності. Говоримо: «Енеїда» І. Котляревського написана віршованою мовою, або віршем, а «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького — прозою. 

Віршована мова в художній літературі, як і мова художньої прози, характеризується спільною ознакою — образністю. Але на відміну від прози віршована мова є розмірена, ритмічно організова­на, поділена часто на строфи. Вона більш емоційна і експресивна.,

Віршована мова характеризується своєрідністю інтонації й особливим темпом, пов'язаним з більшою кількістю пауз, ніж це буває у прозі.

Водевіль — невелика п'єса, комедія, якій притаманна проста композиція, динамічний сюжет, дотепність, в якій розмови героїв чергуються з жартівливими піснями й танцями.

Воїнська повість — жанр давньоруської розповідної літератури: прозовий твір про боротьбу з Іноземними загарбниками, в якому прославлялися мужні захисники вітчизни, показувався їх героїзм і відвага.

Вимисел художній — мистецька творчість як процес і наслідок творчої діяльності уяви ху­дожника, яка не має прямого відношення до реальності. Вимисел — необхідна риса художнього відображення життя.

Г

Герой літературного твору – дійова особа в художньому творі, змальовані широко і всебічно, в складних взаєминах з життям та іншими особами і наділена яскраво окресленим характером.

Розрізняють у творі героїв: головних, другорядних та епізодичних.

Героїчні сказання—оповідь про героїв минулого, які реально існували, про їх подвиги. Основу цих сказань складають реальні події, тому багато вчених схильні вважати героїчні сказання різновидом легенд.

Гімн – (урочиста пісня) один з видів ліричної поезії: хвалебна пісня (поетичний і музичний твір) на честь якогось героя чи події.

Гіпербола— різке перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ, їх кількості, розмірів, сили тощо, щоб надати зображуваному виняткової виразності, загостреності з метою виявлення емоційності, захоплення або презирства.

Гротеск— максимально можливе перебільшення, засноване на нарочитому перетворенні дійсності за допомогою фантазії.

Гуманізм— відношення до людей, увага й любов до людини, повага до людської гідності.

Гумор—м'яка форма комічного; сміх, який не ставить за мету викриття явища; добродушне підсміювання.

д

Дактиль — трискладова стопа з наголосом на першому складі.

Двовірш - найпростіша строфа, написана будь-яким розміром, що складається з двох рядків, об'єднаних римою.

Декаденство — нереалістичний напрямок в мистецтві наприкінці XIX — на початку XX ст. Для декаденства характерні настрої песимізму й зневіри, містика, індивідуалізм.

Деталь художня - така виразна подробиця або штрих, яка особливо збуджує думку, часто викликає в уяві цілу картину, робить зображення дуже відчутним і яскравим. Художня деталь може відображати подробиці обставин, зовнішності, пейзажу, портрета і взагалі бути домінантою цілого твору.

Дилогія —твір, який складається з двох самостійних частин, пов'язаних між собою єдиним задумом, спільністю сюжету і персонажів.

Динаміка — 1) рух, дія, розвиток; 2) хід розвитку, зміни якогось явища.

Діалектизми — елементи народної мови, місцеві діалекти.

Діалог —розмова, в якій беруть участь дві особи, іноді — кілька осіб.

Драма — один з основних родів художньої літератури, який відрізняється від епосу і лірики тим, що явища життя і характери героїв розкриває не через авторську розповідь про них, а через вчинки і розмови дійових осіб (діалоги та монологи, і призначений для сценічного втілення.

Думи — народні ліро-епічні пісні переважно героїчного характеру про важливі події історії України (починаючи з XV ст.), виконувані народними співцями речитативом (співом-декламацією) під акомпанемент кобзи, бандури або ліри. За змістом думи близькі до історичних пісень, але відрізняються від них дуже своєрідною формою. У думах немає поділу на строфи (куплети), обов'язкові для пісні.

Е

Езопова (езопівська) мова — особливий вид іносказання, мова натяків, яка маскує думку і дозволяє передати твір до друку, незважаючи на заборону.

Епічний образ – об’єктивно змальований образ в розповідному художньому творі (романі, повісті, оповіданні, новелі, нарисі). В епічному творі автор має змогу розкрити образи людей з особливою повнотою і всебічністю. Він може більш чи менш докладно розповісти про життєвий шлях персонажів.

ж

Жанр літературний — форма, в якій проявляються основні роди літератури, тобто епос, лірика, драма та їх різновиди. Наприклад, в епосі - билина, казка, роман, повість і т. ін.; в драмі - трагедія, комедія.

З

Зав'язка — початковий момент у розвитку подій, зображених у художньому творі (почасти — початок конфлікту; епізод, який визначає все наступне розгортання дії.

Загадка—вигадливий поетичний опис предмета чи явища, яке потрібно відгадати; жанр усної народної творчості.

Задум— творчий начерк письменника, у якому намічається основа майбутнього твору; пер­винна загальна схема майбутнього твору (може не співпадати з втіленням).

Зачин (заспів) — стійка формула, з якої починаються казки, билини та інші твори фольклору.

Звукова організація мови—цілеспрямоване застосування елементів звукового складу мови: голосних або приголосних звуків, наголошених і ненаголошених складів пауз, інтонацій, повторів.

Звукові повтори — повторення схожих звукових сполучень у художній мові, які використовуються для посилення художньої виразності.

Зображувальні засоби—художні способи та прийоми відтворення дійсності, які дозволяють подавати її зримо, чутно, відчутно.

Зоопсихологізм—зображення предметів та явищ із здогадної письменником точки зору тварини. При цьому автор прагне до максимально точного та повного відтворення можливих «думок та почуттів» саме тварини, які повинні «відповідати» його видові і відбиватися у притаманних йому звичках. Почасти поєднується з антропоморфізмом.

І

Ідеал  — уявлення про досконалість; зображення прекрасного як належного. І. — це те, що повинно бути, на Думку письменника.

Ідейність — вираження ставлення автора до зображуваного, авторське розуміння і оцінка відображеної в його творі дійсності; вираження в художньому творі думки автора про сутність виведених характерів і подій.

Ідея — узагальнююча, центральна думка твору, його сенс; те, що хотів сказати автор. І.—думка письменника про зображувані в творі явища, виражена в художніх образах.

авторська—тлумачення, яке автор дає спостережуваним і відображеним ним фактам життя; їх суб'єктивна оцінка (може відповідати не відповідати читацькому розумінню життя; може бути прогресивною і обмеженою).

об'єктивна—об'єктивне тлумачення поданого в творі письменником матеріалу (багатство реального змісту може бути ширшим, ніж висновки, зроблені автором).

Ілюзія — обман почуттів; дещо уявне, нездійсненне; мрія.

Імажинізм — нереалістична течія рубежу XIX -XX ст., у якій декларувалися естетичні принципи «чистого мистецтва» та самоцінність слова-образу.

Імпресіонізм — течія в мистецтві й літературі другої половини XIX і початку XX ст., митці якої основним своїм завданням вважали витончене відтворення суб'єктивних вражень та спостережень, мінливих відчуттів і переживань, але без заглиблення в їх суть.

Імпровізація — швидкий, без попередньої підготовки, твір на задану тему (може бути усним або письмовим), поетичний відгук на подію.

Інваріант — загальне, незмінне, без варіантів.

Інверсія — порушення загальноприйнятої граматичної послідовності мови; перестановка частин фрази, яка надає їй особливої виразності.

Індивідуальний — особистий, притаманний тільки одній конкретній людині, суб'єкту.

Індивідуум — 1) кожний самостійно існуючий організм; 2) окрема людина, особистість.

Іносказання — приховане згадування якихось фактів чи подій (див. Алегорія).

Інтермедія або Інтерлюдія — смішні побутові сценки з народного життя, які виконувались артистами в перервах (антрактах) між діями драми на серйозні, переважно релігійні теми. Інтермедія в історично-літературному плані — прямий попередник новітньої реаістично-побутової п'єси.

Інтер'єр—обстановка дому чи садиби.

Інтонація — виражальний засіб мови, що звучить, який дозволяє передати ставлення того, хто говорить, до предмету мовлення; смислова мелодія мови.

Іронія — іносказання, яке виражає насмішку або лукавство; подвійний смисл, коли сказане у контексті мови набуває протилежного значення; висміювання, яке містить у собі оцінку того, що висміюється. Іронічне ставлення передбачає насмішку, певним чином сховану, але таку, що легко виявляється в інтонаціях автора-оповідача; почасти виступає під виглядом похвали.

Історизм — здатність художньої літератури передавати обличчя історичної епохи в конкретних людських долях і подіях.

к

Казка літературна (авторська) — тісно пов'язана з народною, але на відміну від неї, має автора (письменника або поета). У деяких К. використані перероблені фольклорні сюжети і образи, але це не змінює суті справи — К. л. виражає, в першу чергу, погляд на світ, притаманний конкретному письменнику, а не всьому народові, хоча зовнішньо К. народна і авторська казки дуже схожі.

Казка фольклорна (народна) — цікаве усне оповідання про неймовірну, але повчальну історію. Головною відмінною рисою К. є наявність дива, фантастики, вимислу, розважливої спрямованості.

Каламбур — гра слів, заснована на використанні омонім у комічному чи сатиричному контексті.        

Катарсис — «очищення», «просвітлення» людської душі під впливом страждань.

Кільце — повторення у кінці твору яких-небудь елементів його початку (звукових, лексичних, синтаксичних, смислових).

Кіноповість — повість, що написана з урахуванням специфіки кіно як сценарій кінофільму. Кращі з таких повістей-сценаріїв мають велике літературне значення. Творцем жанру кіноповісті в українській літературі є О. Довженко («Арсенал», «Щорс», «Повістьполум'яних літ», «Зачарована Десна» та ін.).                                                     .                                 •

Класик — видатний, загальновизнаний письменник, поет, діяч науки або мистецтва, який є зразком у даній галузі.

Класицизм — літературний напрям, заснований на світогляді раціоналізму (культі розуму). В основі естетики — принцип раціоналізму та «наслідування природі». Прямолінійне протистояння добра і зла, позитивних та негативних персонажів. Сувора ієрархія жанрів. «Високі»: трагедія, епопея, ода (в них освоюється суспільне життя, історія; діють герої, полководці, монархи). «Низькі»: комедія, сатира, байка (в них освоюється повсякденне життя звичайних людей). Змішування високого і низького не припускається. Вимога «трьох єдностей»—дії, часу, місця.

Класична література —зразкова, найбільш цінна в ідейному та художньому сенсі література як минулого, так і сучасного.

Класичний твір — твір зразковий, який витримав випробування часом.

Колізія —зіткнення протилежностей (інтересів, принципів життя, окремих осіб) у художньому творі, яке виражається у конкретних подіях.

Колискові пісні –народні пісні, що співають тоді, коли заколисують дітей, присипляють їх. У цих піснях виявляється любов матері до дитини, думи про майбутнє. Їм властива проста мелодія і розмірений ритм, що відповідав гойданню колиски.

Коломийки (від назви міста і річки Коломиї на Івано-Франківщині—дуже поширені, особливо на західноукраїнських землях, короткі жартівливі пісеньки, виконувані за усталеною мелодією як приспівки до танцю чи без нього.

Для коломийки характерне паралельне зображення явищ природи й подій людського життя, використання антитез, образів-символів, постійних епітетів і метафор.

Колорит — характерна особливість художнього твору, епохи, місцевості; в живописі — поєднання кольорів.

Колядки — давні за походженням обрядові величальні пісні, які церква приурочила до зимо­вих різдвяних свят, хоч у них велике місце займають мотиви весняної сільськогосподарської праці. У XIX ст., коли колядки в сприйманні людей майже повністю втратили обрядовий магічний харак­тер, почали з'являтися колядки-пародії, що співались для розваги, а також колядки з виразними сатиричними рисами. Колядковий вірш — це переважно 10-складовий двоколійний вірш з дворяд­ковою строфою.

Комічне —смішне.

Комунікація — спілкування між людьми.,

Компіляція — укладання твору з чужих.

Композиція — співвідношення частин твору, яке відбиває складність зображуваних у ньому явищ життя; послідовна вибудова, розміщення та взаємозв'язок частин, образів, епізодів художнього твору; побудова твору, обумовлена його змістом і жанровою формою. Притаманна будь-якому творові.

Контекст — система значень та понять, яка виражає незміримо більше, ніж безпосередній сенс слів, які її складають. К. визначає єдність смислового змісту та мовленнєвої форми, закінченість смислового забарвлення, виражає емоційне та дійсне ставлення того, хто говорить, до того, про що говориться.

Конфлікт  — гостре зіткнення характерів та обставин, поглядів і принципів життя, покладене в основу дії; закономірно виникаюче протиборство, протиріччя, зіткнення між героями, групами героїв, героєм і суспільством або внутрішня боротьба із самим собою. Розвиток К. дає рух сюжетній дії.

Кульмінація — момент найвищого напруження дії, вершина конфлікту; кульмінація виявляє основну проблему твору та характери героїв граничне ясно; після неї дія послаблюється.

л

Лаконізм — гранична стислість вислову, спрямованість і точність мови, яка доходить до афористичності.

Легенда — один із жанрів неказкової народної прози, народне передання про видатну подію чи вчинок якої-небудь людини, в основі якого—диво, фантастичний образ або уявлення, яке сприймається оповідачем як достовірне. Водночас сюжет легенди базується на реальних або допустимих фактах; легендарний герой може мати свій прообраз у реальному житті, в історичній дійсності.

Лейтмотив — деталь, .конкретний образ, багато разів повторюваний, згадуваний, який проходить через творчість письменника або окремий твір.

Лексика  — сукупність усіх слів мови, її словниковий склад.                                                                  

Лінгвістика — наука про мову, мовознавство.

Лірика — один з основних родів літератури, який відображає життя за допомогою зображення окремих думок, почуттів і переживань людини, викликаних тими чи іншими обставинами (життя, подане в переживаннях); особливий рід літературно-художніх творів. Характерна особливість Л. — віршована форма.

Лірична проза —- твір будь-якого прозового жанру, емоційно насичений, пронизаний авторським почуттям.                                                                           

Ліричний герой — образ поета (його ліричне «я»), чиї переживання, думки та почуття відображено в ліричному творі. Уявлення про Л. г. складають на основі знайомства з його внутрішнім світом, який розкривається не через вчинки, а через переживання, душевні стани. Умовне поняття; на його основі створюється цілісне уявлення про творчість поета, його переживання, які відображаються у творі, але не в його особі. Л. г. не тотожний авторові.                                                    

Ліричний відступ — композиційно-стилістичний прийом, який полягає у відхиленні автора від прямої сюжетної сповіді, авторська мова, розмірковування, висловлювання, яке виражає безпосереднє ставлення до зображуваного або такого, що має опосередковане відношення до нього.

Література художня — особливий вид суспільної свідомості; мистецтво слова; вид мистецтва, який відтворює образну, чуттєву, суб'єктивну картину світу і зберігає відбиток людської душі; письмова форма словесного мистецтва, одна з форм художнього освоєння та відображення світу, дійсність у образах. Відмітною рисою літератури є зображення життя за допомогою слова.                                           

Література — це художній спосіб пізнання дійсності. 

Літературна мова—художньо оброблена, зразкова форма загальнонаціональної мови; мова літератури.

Літературний герой(Персонаж) — образ людини в художньому творі.

Літературний портрет — один із засобів створення образу, зображення героя: його обличчя, фігури, одягу, манери поведінки. Через психологічний портрет автор прагне розкрити внутрішній світ і характер героя. Портрет ілюструє ті особливості натури героя, які уявляються авторові найбільш важливими.

Літературний процес — історичний розвиток, функціонування руху національної та світової літератури.

Літопис — послідовний опис історичних подій їх свідком чи учасником; найдавніший вид оповідної давньоруської літератури.

Літота — художнє применшення величини, сили, значення явища («хлопчик-мізинчик», «чоловічок-нігтик»).

М

Мадригал — ліричний вірш жартівливого характеру.                                                                                                                            

Макаронічна мова —мова, дуже засмічена іншомовними словами (варваризмами) або словами, зміненими на зразок іншомовних.

Манускрипт рукопис будь-якого розміру та вигляду: на папері та пергаменті, на папірусі та тканині, у згортках та на окремих аркушах.

Медитація — форма філософської лірики: вірш, в якому поет висловлює свої роздуми над проблемами життя і смерті, над баченим і пережитим.

Мемуари — хронікальна та фактографічна оповідь від особи автора; у цій оповіді відбиваються справжні події, які колись реально відбувалися, а тепер пригадуються.

Метафора— переносне значення слова, заснована на уподібненні одного предмета чи явища іншому за схожістю або за контрастністю; приховане порівняння, побудоване на схожості або контрастності явищ, у якому слова «як», «нібито», «неначе» відсутні, але маються на увазі. Різновидами метафор є уособлення — уподібнення живій істоті та уречевнення — уподібнення предмету.

Метод художній — особливий тип образного бачення світу, його відтворення та перетворення, особливий принцип добору та узагальнення життєвого матеріалу, виявлення в ньому головного; загальний тип підходу письменника до дійсності. Основні методи: реалістичний та нереалістичний.

Містерія — масова драматична вистава на сюжети релігійних легенд, яка здійснювалася у святковий день на майдані в середньовічних містах Західної Європи (XIV -XV ст.). Між сценами вставлялися світські інтермедії.

Містифікація — свідоме зазначення неправдивого авторства з метою літературної та суспільно-політичної полеміки або літературної гри.

Міф — ранній вид усної народної творчості, який відображає в образах прагнення людини зрозуміти походження світу та життя на землі і пояснити його, виходячи з переконання в існуванні божественних сил; сказання, яке передає уявлення людей про світ, місце людини в ньому, про походження всього сущого, про богів і героїв; певне уявлення про світ, світовідчуття давньої людини, втілене і передане в образах.

Мова художнього твору — основний засіб зображення картин життя, художніх характерів, художніх образів, які використовує в своїй творчості письменник (до засобів М. х. т. відносяться: поетична лексика, поетичний синтаксис та евфонія —.особливості звучання). Характеристика М. х. т. багато в чому визначається особливостями авторського добору матеріалу із загальнонаціональної мови; цей добір формує авторську мову та мову персонажів.

Модернізм — термін, який характеризує мистецтво початку — середини XX ст. Вчені-дослідники мають на увазі під цим терміном різний зміст. Основна властивість — прагнення художників нереалістичного напрямку до оновлення застарілих художніх систем (об'єднує різні нереалістичні течії: експресіонізм, футуризм, акмеїзм, сюрреалізм, абстракціонізм тощо); потяг до побудови такої реальності, яка була б мало пов'язана з дійсністю і навіть була протиставлена їй.

Монолог — мова однієї людини в художньому творі, розгорнуте висловлювання одного персонажа або оповідача.

Мотив — музичний термін. Найменший елемент сюжету. Термін частіше використовується відносно творів усної народної творчості. У літературознавстві мотивом називають тему ліричного твору.

Н

Напрям літературний—тип духовно-практичного освоєння світу, який має змістову структуру, особливості художньої форми і складає якісно своєрідний етап у поступальному художньому розвитку. Конкретно-історична форма розвитку художнього методу.

Нарис—наближена до документальної оповідь про реальну подію або людину; роль вимислу в Н. мінімальна.

Народність — близькість художнього твору, його духу широким народним масам; художнє втілення народних уявлень, інтересів, оцінок у тематиці, проблематиці, ідеях, пафосі, сюжеті, характерах, засобах художньої виразності, відтворення в фольклорі та літературі народної психології; зображення та оцінка подій з точки зору народу.

Неологізми  — новоутворені слова та вислови мови, які відбивають основні поняття, явища або посилюють виразність мови; створюються на основі існуючих форм, у відповідності до законів мови.                                                           

Неокласицизм —тенденція в розвитку літератури і мистецтва, яка проявляється після занепаду класицизму як літературного напрямку.

Неоромантизм — романтизм в нових умовах, художній метод у літературі й мистецтві, коли не задовольняючій митця реальній дійсності протиставляються картини життя бажаного, витворе­ного мрією.

Несюжетні елементи — вставні епізоди та ліричні (інакше — авторські) відступи, їх основна функція — розширити рамки зображуваного, дати можливість авторові висловити свої думки і по­чуття з приводу різних явищ життя, які не пов'язані із сюжетом.

Новела —близька до оповідання жанрова форма, яка відзначається чіткістю зображуваних подій, несподіваністю їх розвитку та розв'язки. Тип малої форми оповіді, який виник в епоху Відродження; характеризується динамічною інтригою та увагою до особистості героя, його індивідуальної свідомості та вчинків. Н.—один із жанрів епічного роду літератури.

О

Об'єкт— предмет, який складає частину зовнішнього, матеріального світу.

Об'єктивний — неупереджений, безпристрасний; позбавлений суб'єктивного, особистісного ставлення.

Образ художній—особлива форма відображення дійсності мистецтвом; зображення людського життя, окремих його боків, в індивідуалізованій формі (одне з основних понять літератури). Об'єднує у собі загальне і часткове, узагальнення та індивідуалізацію. Реальне життя відбивається в художньому творі в художніх образах.

Образ автора (оповідача)—умовний носій авторської мови в прозовому творі, від особи якої ведеться оповідь.

Ода  — вірш захопливого характеру на честь якоїсь особи або події.

Октава —восьмивірш; строфа з восьми рядків, шість із яких пов'язані перехресною римою, а два заключні — парною римою.

Опис — вид оповіді, в основі якої—зображення статичної картини (портрета, пейзажу, обстановки). 

Оповідання — прозовий твір малого обсягу з динамічним розвитком сюжету. Звичайно в оповіданні зображається один епізод або подія з життя героя, тому діючих осіб в оповіданні небагато, а описувані дії протікають на невеликому, обмеженому проміжку часу.

Оповідач—умовний образ людини, від особи якої ведеться оповідь у літературному творі (як правило, окрема від автора особа).

Оповідь—зображення дій та подій зовнішнього по відношенню до оповідача світу; мова пер­соніфікованого оповідача або авторська мова (весь текст, крім прямої мови персонажів); включає в себе опис, міркування, характеристику, невласне пряму мову персонажів.

П

Парадокс— міркування, яке різко відрізняється від традиційного, загальноприйнятого, а іноді розходиться із здоровим глуздом; почасти—різно­вид дотепу,

Паралелізм — один із видів повтору (синтаксичного, лексичного, ритмічного); композиційний прийом, який підкреслює зв'язок кількох елементів худож­нього твору; аналогія.

Пафос — емоційно-оцінювальне ставлення письменника до зображуваної ним дійсності, яке відзначається великою силою почуттів; емоційне звучання, настрій твору, який визначає його загальну тональність. Розрізняють П. героїчного, трагічного, комічного (в т. ч. сатира, гумор, іронія);

Пейзаж — опис, картина природи,  частина реальної обстановки, у якій розгортається дія. Пейзаж може підкреслювати або передавати душевний стан персонажів: при цьому внутрішній стан людини уподібнюється або протиставляється життю приро­ди. Переказ — усне народне оповідання про визначні історичні події та їх героїв. Перекази за своїм змістом близькі до народних легенд і сказань, але відзначаються більшою фактичною досто­вірністю і відсутністю казково-фантастичних елементів.

Переносне значення — додаткове значення слова, яке виникає в результаті використання означення одного предмета відносно іншого, в результаті уподібнення предметів («змія»—«підступ­на», «зелений» — «незрілий, молодий»).

Персонаж — загальна назва будь-якої діючої особи літе­ратурного твору. Підрозділяються на головні, другорядні та епізодичні. (Почасти вживається у зна­ченні «літературний герой» )

Пиріхій —допоміжна стопа, яка складається з двох коротких складів.

Підтекст — не висловлене прямо в тексті, але ніби витікаюче з окремих реплік, деталей ставлення автора до діючих осіб, їх взаємин, сюжетних ситуацій; неявний смисл, який може не співпа­дати з прямим смислом тексту.        

Пісня – невеликий (3-5 куплетів)  ліричний вірш, що виконується співом.

Повість — прозовий жанр описово-оповідного типу, в якому життя подається у вигляді ряду епізодів з життя героя, середня епічна форма, яка показує етап життя героя. За обсягом П. більша, ніж оповідання, і ширше зображує людське життя, охоплюючи низку його епізодів, які складають період життя головного персонажа. У ній більше подій і діючих осіб; почасти вирізняється хроноло­гічний розвиток сюжету та відповідна побудова композиції. Частіше за все, це історія життя людини, розказана або від особи автора, або від особи самого героя. Значення терміна протягом кількох століть змінювалося.

Поезія — особлива організація художньої мови, яка відзна­чається ритмом і римою —віршовою формою. Почасти термін П. вживається у значенні «твори різних жанрів у віршах».               

Поема — великий віршований твір із сюжетно-оповідною організа­цією, повість або роман у віршах, багаточастинний твір, у якому зливаються воєдино епічне та ліричне начала. Поему можна віднести до ліро-епічного жанру літератури, оскільки оповідь про історичні події і події життя героїв розкривається в ній через сприйняття і оцінку оповідача.

Позитивний герой — персонаж, у якому автор втілює своє уявлення про моральні цінності.

Порівняння — форма поетичної мови, основана на порівнянні двох предметів або явищ з метою пояснити один з них за допомогою іншого («очі, як небо, голубі», «слово — золото» тощо).

Портрет — зображення зовнішності героя (обличчя, фігури, одягу, манери поведінки) як засіб його характеристики; різновид опису. Портрет — один із засобів характеристики образу.

«Потік свідомості» — безпосереднє відтворення думок, переживань, відчуттів, асоціацій як єдиного химерного потоку—«зсередини».

Пригодницький твір – або авантюрний . прозовий твір, сюжет якого наповнений великою кількістю пригод та незвичайних подій. Ці романи відзначаються нанизуванням безкінечної кількості окремих цікавих епізодів, у яких героєві раз у раз загрожує небезпека.

Приказка — влучний образний вислів, який не містить у собі узагальнюючого смислу.

Прислів'я — короткий, закінчений, образний народний вислів узагальнюючого характеру.

Притча — невелике оповідання, яке містить повчання в іносказальній, алегоричній формі, яка є спорідненою з байкою. Але смисл притчі більш значимий: вона ілюструє важливу ідею, торкаю­чись проблем моралі, загальнолюдських законів. Притча є одним із засобів вираження морально-філософських міркувань автора і почасти використовується з метою прямої настанови читачу у питаннях людської і суспільної поведінки.

Проблема — складне питання, поставлене в літературному творі (може одержати відповідь або залишитися невирішеним); той бік життя, який особливо цікавить письменника. Одна і та ж сама тема може слугувати основою для постановки різних проблем.  Проблематика — сукупність проблем, пору­шених у творі. (Вони можуть мати доповнюючий характер і підпорядковуватися головній проблемі).

Проза (прозова художня мова) —всі види невіршовано організо­ваної мови. Виділяються три основні жанрові форми прози: оповідання, повість і роман.

Пролог  — своєрідний вступ до твору, в якому оповідається про події минулого, він емоційно налаштовує читача на сприйняття.

Прототип (прообраз) - реально існуюча людина, яку автор використав як модель для створення літературного персонажа, і реальна особа або літературний персонаж, який послужив основою для створення того чи іншого художнього образу.

Псевдонім —видумане ім'я, використовуване письменником для приховання справжнього з якихось причин.                             

Психологічний аналіз — глибоке, детальне відтворення світу персонажа, його почуттів, ду­мок, переживань, спонукань.

Публіцистика — особливий рід літератури та журналістики, звернений до найактуальніших, нагальних проблем, вирішення яких має велике значення для суспільства.

Р

Реалізм — один з творчих методів у літературі та мистецтві. Ре­алізм у літературі.—це вірність зображення характерів персонажів, їх психології, психології їх сере­довища. Основна властивість — за допомогою типізації відбивати життя в образах, які відповіда­ють суті явищ самого життя. Прагнення до широкого обхвату дійсності в її протиріччях, глибинних закономірностях і розвитку. Тяжіння до зображення людини в її взаємодії із середовищем: внутрішній світ персонажів, їх поведінка несуть на собі прикмети часу; велика увага приділяється соціально-побутовому фонові часу.                    

Провідний критерій художності — вірність дійсності; прагнення до безпосередньої достовірності зображення, «відтворення» життя» «у формах самого життя».

Реалістичний твір — твір, у якому автор прагне відтворити і зобразити життя достовірно, в правдоподібних образах та «формах самого життя». Для них властиве прагнення до об'єктивності, узагальнення, типізації.

Ремарка —авторське пояснення в тексті драма­тичного твору, коротко характеризуючи місце дії, вчинки героїв, інтонації їх мови.

Ремінісценція — несвідомий або цілеспрямований спогад про інший твір; його перероблене відтворення (прийом, розрахований на асоціації читачів).

Ретардація — уповільнення розвитку сюжет­ної дії з допомогою введення несюжетних компонентів: описів, ліричних відступів, неодноразових повторів однорідних епізодів.

Рефрен — повторення якогось рядка або низки рядків у кінці стро­фи.

Рід літератури — певний, такий, що історично склався, спосіб зображення дійсності, людини в процесі життя автором у художньому творі. В художній літературі відомі три основні роди: епос, лірика та драма. -

Рима — повтор звуків, які пов'язують закінчення двох або більше рядків (наприклад, «грози — морози», «гірлянди — троянди» тощо), співзвучність у кінці рядків, композиційно-звуковий повтор у кінці двох або кількох рядків.

За розміщенням у рядках розрізняють рими: парні (суміжні), які пов'язують суміжні рядки; пе­рехресні— які римують перший і третій, другий і четвертий рядок тощо; охоплюючі — які римують у чотиривірші перший та четвертий, другий і третій рядки.

Ритм  — повторюваність у віршованій мові однорідних звукових, інтонаційних, синтаксичних особливостей (може бути мелодичним і немелодичним); періодичне повторення якихось елементів віршованої мови через певні проміжки; впоряд­кованість його звукового ряду.

Риторичне запитання — запитання, яке не передбачає відповіді; воно виступає у значенні ствердження і посилює емоційність висловлювання.

розвиток дії—система подій, які витікають із зав'язки; походу розвитку дії, як правило, конфлікт загострюється, а протиріччя виявляються все ясніше і гостріше.

Розв'язка— вирішення зображуваного конфлікту або вказівка на можливі шляхи його вирі­шення; заключний момент у розвитку дії художнього твору. Як правило, у ній або вирішується конфлікт або демонструється його принципова невирішуваність.

Розмір віршований — послідовно виражена форма віршованого ритму (визначається чис­лом складів, наголосів або стоп — у залежності від системи віршування).

Роман—великий епічний твір, у якому зображається всебічна картина життя великої кількості людей у певний період часу або цілого людського життя, одна з великих форм епічного роду літера­тури.                                                                    

Романтизм — 1) Світорозуміння, яке усвідомлює недосконалість оточуючого світу. 2) Літера­турний напрям, який відбиває світогляд романтиків. В художній творчості романтизм виявляється у показі ідеального героя, його духовного світу та його ідеалів, заради яких він вступає у боротьбу.

Основною рисою романтизму є трагічне двосвіття: герой усвідомлює недосконалість світу і людей, страждає від спілкування з ними і водночас бажає жити в цьому світі, з цими недосконалими людьми, мріє бути ними зрозумілим і прийнятим. Основна властивість—домінанта суб'єктивного над об'єктивним, прагнення не відтворити, а перетворити дійсність, потяг до висунення на перший план виняткового (в характерах і обставинах).

Романтичний герой — герой романтичного твору, який страждає від відчуження, від немож­ливості змінити своє становище та оточуючий світ. Він ідеальний: красивий зовнішньо і внутрішньо, здійснює вчинки у відповідності до своїх ідеалів, жертвує собою в ім'я цих ідеалів та людей, суспіль­ства, якому він не потрібен.  

С

Сарказм — зла і уїдлива насмішка, вищий ступінь іронії.

Сатира  —вид комічного, який найбільш нещадно висміює людську недосконалість, С. виражає різко негативне відношення автора до зображуваного, має умовою висміювання виведеного характеру або явища.

Силабо-тонічна система — система віршування, яка визначається кількістю складів, числом наголосів та їх розміщенням у віршованому рядку.

Символ  — предмет або слово, яке умовно виражає суть певного явища (скажімо, хліб-сіль — символ гостинності). Предмет, тварина, знак стають символами, коли їх на­діляють додатковим, винятково важливим значенням (наприклад, хрест став символом християн­ства, а свастика — знак швидкоплинного часу — символом фашизму). Значення символу домис­люється, тому його сприйняття залежить від читачів. Символ багатозначний. Порівняно з алегорією символ більш багатозначний, широкий, дає велику свободу тлумачень. В цілому ж алегорія та символ дуже близькі.

Символізм — нереалістична течія рубежу XIX - XX ст. Основна властивість — освоєння «речей у собі» та ідеї, які знаходяться за межами чуттєвого сприйняття. В основі естетики — символ (він повинен замінити конкретний образ). Віра в ірраціонально-магічну силу поетичного слова.

Синкретизм—злитість, нерозчленованість, характерна для первинного стану у розвитку чого-небудь, наприклад первісного мистецтва.

Синоніми — слова, різні за звучанням, але близькі за значенням (що дозволяє точніше висловити думку, запобігаючи повторам).

Синтез — поєднання певних елементів; єдність, взаємозв'язок частин. Синтетичний — той, що поєднує в собі різнорідні, різнопланові явища.                                      

Сказ —«особливий тип оповіді, який ведеться від особи оповідача у своєрідній мовній манері. Сказ відтворює або імітує народне оповідання.

Співомовка—короткий гумористичний вірш, часто побудований на якомусь народному анек­доті, приказці або казковому мотиві.

Спондей—допоміжна стопа, яка складається з двох складів.

Стилізація — художній твір, який становить собою стилістичне, жанрове або якесь інше на­слідування чого-небудь.

Стиль —сукупність елементів художньої форми, яка надає творові мистецтва виражене естетичне обличчя; наскрізний принцип побудови худож­ньої форми, який визначає цілісність, єдиний тон твору. Стильова визначеність характерна і для окремого твору (С. твору), і для творчої індивідуальності художника (С. письменника).

Стопа — поєднання наголошеного складу з одним або двома ненаголошеними, яке повторюється у кожному вірші.

Строфа — повторюване у даному вірші поєднання кількох віршових рядків, зв’язаних між собою певною системою рим та інтонацією. Особливістю строфи є відносна змістова закінченість.

Сюжет — система подій у художньому творі, подана в певно­му зв'язку, яка розкриває характери діючих осіб та ставлення письменника до зображуваних життє­вих явищ; послідовність подій, яка складає зміст художнього твору.    

Т

Тавтологія — повторення одних і тих же слів, або близьких за смислом чи звуковим складом ( «диво-дивне» тощо).

Тема — предмет зображення, люди, відноси­ни, коло подій, яке осмислюється у творі; те, про що оповідає автор.

Тип — образ людини, який відбив найбільш суттєві риси своєї епохи, класу, середовища, соціальної групи.

Типізувати — втілювати у загальних, типових рисах та формах. Узагальнено, але легко взнавано зображувати певні реалії дійсності: людей, суспільство, історичну епоху, соціальне середовище, а також риси характеру людей тієї чи іншої епохи, соціального середовища, нації, народу.

Титул, титульний лист — початкова сторінка книги, на якій представлено прізвища авторів, ініціали, назва твору, його підзаголовок, вказані місце та рік видання, логотип видавництва, іноді подана ілюстрація.

Трагічне—естетична категорія, для якої характерна наявність невиріщуваного конфлікту; у центрі уваги, як правило, страждання, загибель героя або його життєвих цінностей.

Традиція — спадкоємний зв'язок між старим та новим яви­щами життя або літератури.

Тропи — слова та вислови, використовувані в переносному смислі (коли ознака одного предмета переноситься на інший). Найпростіші Т.— порівняння, епітет; складні Т.— метафора, метонімія, іронія, гіпербола, літота тощо.

У

Умовність художня первинна (прихована) — відмітна риса будь-якого твору мистец­тва. У. створює видимість правдоподібності, схожості на реальну дійсність. Природа цієї У.— своєрідність погляду автора на відображувану ним у художньому творі дійсність.

Умовність художня вторинна (відкрита, активна) — свідоме порушення правдоподібності з метою висвітлити, зробити зримим те, що з якої-небудь причини не може бути назване прямо або не має в реальному житті свого предметною втілення; відновлення форм, які зустрічаються в житті та природі. Образи, які одержуються в підсумку, не цілком схожі на життя, з фактами життя їх не можна порівняти «прямим накладанням». Однак вони можуть виражати смисл цих фактів, вірно відображати дійсність.

Усмішка — різновид фейлетону та гуморески, введений в українську літературу Оста­пом Вишнею, автором багатьох збірок «Вишневих усмішок». Зараз вживають терміни «на­родні усмішки», «усмішка-жарт», «усмішка-нарис» та ін.

Усна народна творчість (фольклор)  — сукупність різних видів і форм словесної творчості, яка побутує в усній формі та створюється колективом авторів, мистецтво проголошуваного слова. Особливості Ф.: ко­лективний характер створення, розповсюдження, усна форма існування, наявність множин­ності варіантів одного тексту, традиційний набір використовуваних художніх засобів, орієн­тація на загальнонародний ідеал, своєрідний характер виконання, передавання творів з покоління в покоління.

Ф

Фабула — послідовність розвитку подій у творі (існують і інші тлумачення терміна).

Факсимільне видання  — видання книги, рукопису або креслень у тому вигляді, в якому вони були видані вперше.

Фантастика — неіснуюче у дійсності, ство­рене фантазією, уявою; експресивний спосіб вираження художньої думки. Ф. може бути яв­ною і неявною.

Фейлетон - художньо-публіцистичний жанр літератури, в основі якого лежать реальні факти. У фейлетоні чітко простежується авторська позиція, оцінка опи­суваного. Найбільш поширений сатиричний фейлетон.

Фінал — заключна частина в творі; може становити собою підсумкове авторське висловлювання.                                                                                    

Форзац — подвійний аркуш паперу, який поєднує основну частину книги з кришкою оправи. Іноді, крім суто технічної функції, форзац несе на собі і інформативну: має довідкові матеріали, таблиці, карти або ілюстрації. Для створення певного настрою на форзаці розміщують рисунок чи орнамент.

Фрагмент — уривок художнього твору.

х

Характер художній — образ людини у творі, поданий з достатньою повнотою, у єдності загального та індивідуального, об'єктивного та суб'єктивного; су­купність зовнішніх та внутрішніх рис особистості героя, детально вималюваних автором.

Хорей —двоскладовий віршований розмір з наголосом на першому складі.

Хроніка — прозовий жанр літератури, який відображає суспільно-істо­ричні, військово-історичні або сімейно-побутові події у хронологічний послідовності, як вони відбувалися в житті.

Хронотип — художній час і художній простір; просторово-часова організація твору.

Художня система — див. Напрям літературний.

Художність — специфічна властивість справжнього твору мистецтва.

ц

Цикл — об'єднання низки відносно самостійних творів у ціле темою, спільним оповідачем, при збереженні завершеності кожного твору.

Цитата — дослівний витяг з якого-небудь твору.

я

Ямб — двоскладовий віршований розмір з наголосом на другому складі.