Термін «розстріляне відродження» вперше вжив літературознавець Ю.А. Лавриненко, використавши його як назву збірки найкращих текстів української прози та поезії 20-х — 30-х років.
Узагалі, в європейській літературі доба Ренесансу (Відродження) характеризується гуманістичним світоглядом та зверненням до культурних надбань античності. Українську літературу 20-х — 30-х років ХХ століття називають «відродженням», тому що письменники цього періоду так само утверджували загальнолюдські цінності, пропагували культуру античності, прагнули піднести українську літературу до світового масштабу.
Епітет «розстріляне» з’явився через те, що більшість письменників та культурних діячів означеного періоду зазнала переслідувань із боку влади. До митців «розстріляного відродження» належать Б. Д. Антоненко- Давидович, О. Ф. Влизько, М. О. Драй-Хмара, Г. Д. Епік, М. К. Зеров, М. Г. Куліш, Лесь Курбас, В. П. Підмогильний, Є. П. Плужник, В. Л. Поліщук, М. В. Семенко, П. П. Филипович, М. Г. Хвильовий (Фітільов), Ю. І. Яновський та інші. Кожна із цих персоналій зазнала утисків із боку влади. Хтось був засланий у концтабори (Б. Д. Антоненко-Давидович, М. О. Драй-Хмара, Остап Вишня), хтось був позбавлений життя за «тероризм» (М. К. Зеров, В. П. Підмогильний, М. В. Семенко), хтось учинив самогубство (М. О. Скрипник, М. Г. Хвильовий), хтось зробив вибір на користь писання програмових творів на уславлення партії (М. П. Бажан, М. Т. Рильський, П. Г. Тичина), хтось змушений був поїхати закордон (Освальд Бургардт, В. К. Винниченко).
Апогеєм знищення української інтелігенції, стали розстріли, що тривали з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року. Ці масові вбивства приурочили до 20-річчя
Жовтневої революції.
Всього ув’язнених було 1116, але п’ять вироків не виконали: один в’язень помер, а чотирьох етапували в інші місця. Серед приречених на смерть громадян були 290 українців. У «розстрільних списках» їх назвали «українськими буржуазними націоналістами», і це був цвіт української нації: Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші.
Розстріл такого масштабу проводився на той час уперше. Щоб уникнути розголосу, місце виконання операції обрали віддалене — розстрільний полігон «Білбалтлагу» в урочищі Сандармох, його ще називають «перший соловецький етап».
Засуджених доставляли у Медвеж’єгорськ партіями. Перед розстрілом їх роздягали до білизни, зв’язували, затикали рота, після чого в кузовах вантажівок вивозили на місце страти, ставили на коліна на краю ями і розстрілювали.
Органи НКВС, а потім МГБ, КДБ СРСР і ФСБ РФ тривалий час приховували від родичів загиблих місце масових убивств. Внаслідок спецоперації чекістів восени 1937 року слід соловецького етапу нібито загубили.
Багато років існувало припущення, що людей потопили у Білому морі. Проте 2 липня 1997 року спільна експедиція Карельського і Петербурзького «Меморіалів» виявила місце злочину поблизу автомобільної траси Медвеж’єгорськ-Повенець. Експедиція місцевого краєзнавця Юрія Дмитрієва знайшла в урочищі 236 розстрільних ям із людськими останками.
Імена всіх 1111-ти розстріляних осіб було встановлено, згодом їх реабілітували і визнали жертвами сталінського терору.
