Микола Якович Скуба - яскравий представник українського футуризму.
Народився 19 грудня 1907 року в с. Горбове Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії в селянській сім'ї. Закінчив Київський кооперативний інститут. Працював у видавництві "Молодий більшовик". Літературну діяльність розпочав у 1926 році. Свій перший вірш надрукував в журналі "Радянський селянин". Належав до літературних організацій "Молодняк" і "Нова генерація". Збірка поезій «Перегони» (1930), «Демонстрація» (1931), «Пісні» (1934), «Нові пісні» (1935); зб. «Сопілка», яка не вийшла у зв'язку з його арештом.
Поета заарештували 12 вересня в 1937 року. У постанові про арешт стверджувалося, що громадянин Скуба М. Я. "є активним учасником контрреволюційної української націоналістичної організації, яка готує терористичні акти проти керівників партії і уряду".
Допитував Миколу Яковича один-єдиний раз! Михайль Семенко на очній ставці після кількагодинних допитів сказав, що нібито передав заарештованому бомбу для здійснення терористичного акту. І тільки на основі цього обвинувальний висновок: М.Я. Скуба - "учасник терористської групи, яка готувала терористичний акт проти секретаря ЦК КП(б) У тов. Косиора"; що Скуба "отримав бомбу від Семенко, яку повинен був кинути 1 травня 1937 року під час демонстрації в урядову трибуну.". Ознайомився письменник з цим документом 22 жовтня 1937 року, а вже 23 жовтня в 1937 року на закритому засіданні Військова колегія Верховного Суду СРСР присудила Миколу до розстрілу. У останньому слові приречений ні в чому винним себе не визнав. Вирок приведений у виконання в Києві 24 жовтня в 1937.
- Я - Микола Скуба
Кожний початок
Ще не початок то
і кожний кінець
кінець ще не зовсім
коли не заповнено
і не стверджено печаткою
простої
анкети
і до того без пози.
І ніколи
не кажіть
Ви
що все
готово,
бо початки й кінці
будуть ще та і… знов ще.
Бо:
найголовніше питання –
питання – хто Ви?
І яке
Ваше
соціальне становище?
Хай же
хай же
інтереси загалу
стоять над усі інтереси!
І нехай собі
На нескромність мою
хтось злиться і сердиться.
- Роблячи початок на ниві поезії
я
сам
без анкет розкажу:
- хто – я?
і яке моє серце.
І
Всі поети
і давні й сучасні
країн де сонце
і країн де сніг –
про серця
про чужі і про власні
співали
свої
пісні.
І дзвеніла – дзвеніла лірика:
лунав верлібр
і рядки октав
- всі співали
і щиро й нещиро
і в кожного –
своя мета.
Всі поети
І давні й сучасні
- одні з мажором, інші сумні –
Про серця ж
Виливали серця свої
про серця
складали пісні.
ІІ
Я не писав ще про серце нічого
я не писав про гарячу кров
і слова
«серце моє» -
його
не виводило
моє перо.
Але ж
Коли із-за обрію сонце
вистромить пальці
й почнеться день
коли загудуть гудки на околицях –
серце моє
хоче з грудей.
І хочу я
ген туди
аж за місто
куди летить і гудіння гудків
туди
де в убранні барвистому
виглядають
сільські хатки!
І знаю я:
коли загудуть околиці
праця також
і в селі іде
і серце моє
і цвіте й комсомолиться
і серце моє хоче до сонця:
… рветься
з-за граток
грудей.
ІІІ
Я не писав ще про серце нічого
я не писав про гарячу кров
і слова
«серце моє» -
його
не виводило
моє перо.
Я не писав
Але знаю одно я
просте:
життя –
дні боротьби.
І не сприймаю я
пісні сумної
хоч серце моє –
журби.
А коли вітер так сумно голосить
і спада осінь
на села й лани –
я
про другую ізгадую ОСІНЬ
і
про б-о-р-о-тьбу –
В-Осени.
Згадую
(хати пішли на палаци)
Й гасло моє
ще чіткіше стає:
- «Боротьба – це праця,
а серце для праці
- працюй
поки серце
кує!»
1928