Пісні літературного походження — це твори, що увійшли в на родну словесність з професійної літератури. Шляхи запозичення можуть бути різними. Найчастіше — пісня, створена автором і композитором, ставала популярною серед народу, а оскільки сприйнятий текст передавався в усній формі, ім’я автора й композитора затиралось, втрачалось, і пісня починала побутувати як народна.
Можливі й інші випадки. Наприклад, відомий авторський текст (вірш) клався на народну мелодію або мелодію композитора, ім’я якого за лишалося невідомим. Бувало й таке, що на основі певного авторського тексту складався подібний мотивами та образами з тією ж ритмомелодикою, але інший народний текст, що побутував паралельно з літературним.
Кожна пісня літературного походження має свою історію (яка, однак, не завжди зберігається в народній пам’яті), проходить різні періоди поширення, шліфування, переробки; поки входить в народну традицію, зазнає певних змін (часом досить значних), нашарувань різних епох і т. п.
Якщо побутування і виконання цих пісень засвідчують їх близькість до народної творчості, то деякі інші риси дозволяють виділити їх в окрему групу пісень літературного походження. Це більш індивідуалізована мелодія, переважно лірична, і наявність інструментального супроводу, хоч у народі вони співаються і без акомпанементу. Авторами пісень були відомі поети, композитори і взагалі освічені й інтелігентні люди.
Перші зразки пісень літературного походження з'явилися ще наприкінці XVI ст.
Пісні літературного походження — це фольклоризовані твори, що пережили не одне «покоління на всіх просторах України і навіть поза її межами. Так сталося із славнозвісною піснею С. Руданського «Повій, вітре, на Вкраїну», з глибоко ліричною піснею Л. Глібова «Стоїть гора високая». Чимало пісень на тексти Т. Шевченка, І. Франка, драматургів М. Старицького, М. Кропивницького стали народними піснями. Майже всі пісні з п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» співають в народі, і далеко не всі знають, хто їхній автор. Іноді не можна навіть з упевненістю відділити «фольклоризовані пісні» від власне фольклорних. Адже балада «Ой не ходи, Грицю» відома всім як народна пісня, вона звучить і в одноіменній драмі М. Старицького, але знаходиться все більше підтверджень того, що авторкою балади була Марія Чурай.
Тематичний спектр та емоційна тональність пісень літературного походження дуже широкі, але більшість з них тяжіє до романсової лірики. Ця риса характерна і для частини творів, укладених як відомими, так і мало знаними авторами, що переважно воювали у загонах січових стрільців. Лейтмотивом такої пісенності є мобілізуючі маршові заклики до боротьби й звитяг, уславлення героїзму борців, туга за рідним краєм.
Авторськими за походженням були й патріотичні пісні, яким судилося піднестися до загальнонародних духовних надбань, набути значення гімнів.