Кажуть, що пісня — то душа народу. Вона супроводжує людину в горі та в радості, у праці та під час відпочинку. І коли наші далекі пращури, змагаючись із грізними силами природи, намагалися “задобрити” злих духів, то поряд із різними магічними обрядовими діями лунала й пісня.

У скарбниці української народної поезії від давнини збереглися календарно-обрядові пісні. Вони нерозривно пов’язані з певною порою року, відповідними звичаями і сільськогосподарськими роботами. Зустріч нового року і весни, проводи літа і збирання врожаю завжди супроводжувались ритуальними діями, піснями, іграми, хороводами.

Обрядові пісні українців тісно пов’язані з хліборобським календарем і поділяються на пісні літнього циклу, зимового та весняного. Зібрали селяни щедрий урожай із ниви — треба подякувати землі-годувальниці, попросити, щоб і наступного року був добрий ужинок; прийшов час окоту худоби — треба її пошанувати; забарилася весна, ніяк не може здолати люту зиму — потрібно їй допомогти, прикликати піснями-веснянками та “жайворонками”.

Календарно-обрядові пісні виникли в сиву давнину, а з прийняттям християнства набули ще й нового значення — уславлення Творця за його щедрі дари й ласку до людей.

Різновиди календарно-обрядових пісень:

• пісні літнього циклу (русальні, купальські, жниварські);
• пісні зимового циклу (колядки, щедрівки);
• пісні весняного циклу (веснянки, гаївки, пісні-ігри).