Ігор Миронович Калинець народився 9 липня 1939р. в м. Ходорові на Львівщині. Є автором великої кількості творів.
У 1956 р. закінчив середню школу й вступив до Львівського університету. 1961р., закінчивши філологічний факультет Львівського університету, почав працювати в обласному архіві. Творчий доробок І. Калинця становить 17 поетичних збірок, що згруповані в двох циклах: «Пробуджена муза» (9 збірок) і «Невольнича муза» (8 збірок). За громадянську непокору в тематиці віршів був репресований радянською владою: отримав 6 років суворих таборів і 3 роки заслання, які відбув на Північному Уралі і в Забайкаллі. В ув'язненні поет працював токарем і кочегаром. Після повернення із заслання, він працював редактором журналу львівського обласного відділу Фонду культури. У 1991 р. у Варшаві вийшов перший том циклу «Пробуджена муза», а в США — другий том «Невольнича муза». У 1977 році Ігор Калинець був нагороджений премією ім. І. Франка в Чікаго, у 1992 році отримав премію імені В. Стуса, а за книжку вибраних поезій «Тринадцять аналогій» був удостоєний Національної премії України ім. Т. Шевченка. Остання книжка «Слово триваюче» вийшла друком у Харкові в 1997 р.
В автобіографії Ігор Калинець пише: «В ув'язненні працював токарем і кочегаром. Мучився, але не каявся — і радий з того, бо чую, що лишився людиною. Поезія допомагала вистояти і в перший, і в другий періоди. Зумів зберегти усе написане, що теж дивовижно...» Справді, у радянські часи залишатися поетом правди було просто неможливо, а Ігор Калинець не зрадив своїх переконань і своєї батьківщини, завдяки цьому й залишився людиною. До речі, у цьому нас переконують світлі й легкі його твори. Ніколи не скажеш, що їх автор — уярмлена свого часу в'язницею й засланням людина: від його поезії та прози віє чистотою, безпосередністю і навіть дитячою наївністю.
Усе це від любові до своєї донечки, про що ми дізнаємося з розповіді самого Ігоря Калинця: «У таборі на Північному Уралі, де я опинився в 1973 році, я знову взявся до писання. І не тільки для себе (для дорослих), але й для дітей. Моя дочка закінчувала саме другу клясу. І мені (з туги також) хотілося щось і від себе вкласти в душу маленької школярки. Хотілося й собі бути причетним до її виховання, до формування і світогляду, і смаків».
Найперше були віршики про явища природи, про все прекрасне, що є навколо нас, хотілося, щоб донька подивилася на світ з подивуванням. Тому і названо було цей перший цикл "Дивосвіт, або Книжечка для Дзвінки", видана в Києві в 1991 році. Дзвінка — це ім'я коханої видатного карпатського ватажка опришків Олекси Довбуша, пам'ять якого й досі вшановують на Західній Україні. Також ім'ям Дзвінка Ігор Калинець назвав свою доньку.
У поезії «Писанки» поет змальовує образ найдорожчої для кожного людини — мами. А в першій книжечці для Дзвінки — «Дивосвіт» автор оживлює образи Стежечки, Блискавки, Веселки, Диму тощо, примушуючи читача замилуватись красою природи і пробудити любов до неї.
Стежечка
ходім зі мною
стежечко
обережно
не зачепися за камінець
переступи соломку
і під спориш не ховайся
все одно бачу а там
за городом
ого як ти виросла
сама біжиш
через струмок перескакуєш
батіжком по пилюці цвяхаєш
а суницею збочуєш
топчеш горох при дорозі
коли б глянути
стежко
он з тої гори
на всенький світ
тільки не поспішай
така верчена ти
як дзиґа
але ж світ красний
голова крутиться
Блискавка
пливе собі королева
королева темряви
у дзеркало
а темно
зблисне
на мить
світлом
зазирне
хто на світі найгарніший
ви ваша темність
відкаже дзеркало
похапцем
заспокоїться королева
на часину
сказано писана красуня
Веселка
надягла веселка
стрічок
стрічок
як у свято
взяла коромисло
і пішла до річки
дорогою перестрів її
князенко Соняшник
із золотим черевичком
в руці
поміряла веселка
якраз на ніжку
от вони й побралися
сплю глибоко глибоко
а ще глибше
мати моя підземна
я їй про зорі розповідаю
а вона про коріння дуба
я їй про хмаринку
а вона студеним молоком
мене поїть
я їй про метелика
а вона
з водяного царства
русалку приводить
а оце
весняна калина
не хоче забрати з мене
свою подобу
тільки сонце
п'є та п'є
калинову воду
Дим
втік дим від вогнища
просто у синіх джинсах
розпатланий
та й подався у мандри
тільки спечену картоплину
прихопив
по дорозі до міста
сів у трамвай
принюхується
зітхнула кондуктор —
осінь мені запахла
залоскотало водієві в носі
повернув трамвай
і гайнув у гай
я не в той трамвай сів
подумав дим
і через вікно
вистрибнув
хлопчик-фігурка, який
задоволений собою.