Саме зима – найбагатший на свята сезон року. Розпочиналися свята 4 грудня – Ведення в храм Пресвятої Богородиці, коли в кожній хаті всі були в передчутті: «Хто першим увійде в оселю? Хто першим зустрінеться на вулиці?». Вірили, якщо першим увійде чи побачиш чоловіка, то весь рік буде вдалим. У цей день жінки були небажаними гостями ні в хаті, ні на вулиці.

7 грудня – Катерини – дівчата закликали щасливу долю, а хлопці постилися, щоб попалася гарна, розумна, дбайлива жінка.

У ніч на 13 грудня – Андрія – молодь бешкетувала, ворожила. З цього дня розпочиналися вечорниці – молодіжні розваги з танцями, піснями, іграми, ненав’язливою наукою щодо подальшого подружнього життя від господині хати, де збиралася молодь.

Найочікуванішою була ніч на 19 грудня – Миколая. За переказами, Микола народився між 270 та 286 роками в грецькому місті Патара в провінції Лікія (Мала Азія). Його батьки були багатими і глибоко віруючими християнами, які охрестили сина відразу після його народження, що було рідкістю на той час. Змалку Микола був дуже релігійним і вирішив присвятити своє життя богослужінню. Усе життя Святого Миколая було сповнене благодіяннями та чудесами. Церква прославляє Миколу Чудотворця як швидкого помічника всім, хто опинився в біді та скорботах. Святий допомагав потопаючим, визволяв полонених, рятував від смертної кари невинних, зцілював хворих, допомагав позбутися убогості, був помічником і заступником. Усе життя Миколи Чудотворця було сповнене любов’ю до ближнього.

Свято Миколая - це свято дітей. Діти щиро вірили, що саме Святий Миколай весь рік слідкує за поведінкою кожного, а цієї ночі розносить подарунки і кладе їх під подушку. Щоб задобрити Миколая і виправити поведінку діти співали йому пісень.

Надзвичайно популярними обрядовими піснями були в народі колядки та щедрівки. Колядки співають від 25 грудня до 7 січня. Це найдревніший фольклорний жанр. Вони пов’язані із зимовим поворотом сонця на літо, яке називали святом Коляди. Святкували його 25 грудня (за старим стилем), коли ніч була найдовшою. З появою християнства, 25 грудня за старим стилем) або 7 січня (за новим стилем) почали святкувати народження Ісуса Христа. Старовинний язичницький обряд був приурочений до одного з найбільших християнських свят – Різдва Христового.

Різдвяні колядницькі ватаги під час обходів дворів вшановували всіх членів родини. Вони виконували величальні пісні господареві, господині, їхнім дітям, хлопцеві, дівчині, зичили їм щастя. Якщо в родині були діти, що довго не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуками та горіхами.

Через тиждень після Коляди (Різдва) 31грудня (за старим стилем), або 13 січня (за новим стилем), відзначали Щедрий вечір, приурочений до зустрічі Нового року. Основною подією Щедрого вечора та Нового року в Україні було щедрування, яке супроводжувалося обов’язковим обходом хат із побажанням людям щастя, здоров’я і добробуту в Новому році. Це була окрема передноворічна дія, у якій брали участь лише дівчата.

Також під час зимових свят ходив Вертеп – український ляльковий переносний театр. Його вистави з’явилися в Україні ще в ХVІІ столітті. Вертепне дійство розігрувалося в спеціальній невеликій скриньці, у якій влаштовувалася двоярусна сцена. Вертепник пересував на дротиках дерев’яні ляльки і , змінюючи голос, говорив за кожну дійову особу. Вертепна вистава поділялася на дві частини: релігійну і світську (трагічну і комічну). Починалися вистави на верхній сцені, вони оповідали про життя Ісуса Христа, а потім на нижньому ярусі розігрувалися комічні п’єси із сучасного глядачам життя. Пізніше цю роль виконували люди – збирались переважно молоді парубки.