Народилася Леся 25 лютого 1871 року в місті Звягелі (Новоград-Волинський) на Волині і була другою дитиною в сім’ї Олени Петрівни і Петра Антоновича Косачів. Мати, відома письменниця Олена Пчілка, займалася вихованням дітей (їх у сім’ї було шестеро) і вела активну культурно-громадську діяльність.
З біографією Лесі Українки можна ознайомитися за посиланнями:
Леся Українка (10 клас). Презентація
Фотографії з життєпису Лесі Українки (150 років від дня народження)
Завдання до веб-квесту "Леся Українка"
Батько, юрист за освітою, був людиною лагідною і правдивою. У сім’ї панувала атмосфера поваги до народних звичаїв і традицій, до української культури. Промовистим є історичний факт, що в 1861 році Петро Косач разом із Михайлом Драгомановим і Тадеєм Рильським ніс труну з тілом Шевченка.
У дитинстві Лариса була жвавою і допитливою дівчинкою. У чотири роки добре читала, а в п’ять написала досить змістовного листа своєму дядькові М. Драгоманову. Ларису по-домашньому кликали Лося, а в п’ять років вона попросила, щоб її називали Лесею. Коли ще Леся не вміла читати, батько навчав її проказувати за ним байки Л. Глібова, казки О. Пушкіна. А коли вже навчилась читати, то улюбленими творами стали вірші Т. Шевченка, українські народні казки, грецькі міфи, книжки про дивовижні подорожі мандрівників.
Сім'я Лесі Українки була великою. Вона мала двох братів (Михайла, Миколу) і трьох сестер (Ольгу, Оксану, Ісидору).
Найбільше Леся любила гратися зі старшим братом Михайлом, їх навіть називали одним ім’ям — Мишолося. Незважаючи на те, що мати була полтавкою, а батько чернігівцем, діти вважали себе волинянами. Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом — у селі Колодяжне.
Таємнича природа і багаті фольклорні традиції волинського краю щедро напували багатющу уяву Лесі. Почувши від матері про лісову мавку, дівчина так повірила в неї, що одного разу посеред ночі втекла в ліс і, перемагаючи страх, усюди шукала цю предивну істоту.
Тут, у віці 9 років, вона написала свій перший вірш “Надія”, якого присвятила своїй тітці Олені Антонівні Косач, яка перебувала на засланні.
Леся Українка дуже рано виявила нестримний потяг до музики. І мати, Олена Пчілка, придбала рояль, на якому з п’ятилітнього віку й почала вчитися грати дівчинка. Його потім у родині так і назвали «Лесин рояль». Але люта хвороба часто припиняла навчання. Застудивши ноги й руки зимовим хрещенським днем, дев’ятирічна Леся захворіла на туберкульоз кісток, що прикував її до ліжка. Іноді місяцями лежала вона з загіпсованими руками й ногою. І ось одного разу її тітка, Олександра Антонівна, яка вчила дівчинку грі на фортепіано, помітила, що Леся, лежачи в ліжку, досить упевнено вибиває вільною від гіпсу ніжкою такт. — Що ти робиш, Лесю? – запитала здивовано тітка. — Граю… на роялі, — тихо відповіла дівчинка. Очевидно, голова її була повна звуків, якими жила вона…
“ Що болить? – мене питали,
Але я не признавалась
– Я була малою горда,
Щоб не плакать, я сміялась.
Хвороба спричинила до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також М. Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Так, наприклад, у 19 років вона написала для своєї сестри підручник «Стародавня історія східних народів».
Леся мріяла стати художником, бо гарно малювала, музикантом, бо мала неабиякий хист до музики. І не знала, що в серці вже поселилася Муза, що її поезії судилося стати в майбутньому окрасою української літератури.