Останні слова, виведені рукою вмираючої Лесі Українки, були написані на вітальній листівці до сестри Ольги — іменинниці. Це були слова: «Цілую. Леся». Улюблена Лесина сестра і подруга Ольга Косач-Кривинюк працювала в Лоцманську Кам’янку під Катеринославом земським патронажним лікарем. Поетеса проживе після цього лише кілька днів...
З біографією Лесі Українки можна ознайомитися за посиланнями:
Хворобу В Лесі Українки знайшли ще в юному віці. Постійне лікування і піклування близьких давало свої результати: були роки, що вона не відчувала фізичних страждань і могла вести життя здорової людини. За спогадами сестри Ізидори, Леся навіть одну зиму 1906-07 років прожила з родиною в Києві й досить успішно працювала.
Та в останні роки життя Леся була змушена жити далеко від батьківщини. У неї розпочався туберкульозний процес у нирках. Цю хворобу тоді ще не вміли лікувати. Лікарі стверджували, що єдине, що може їй допомогти, — перебування в Єгипті з його жарким і дуже сухим кліматом. Леся тричі їздила на зиму у Єгипет.
Перша поїздка справді трохи допомогла їй. І коли вона навесні повернулася на Кавказ, де жила тоді зі своїм чоловіком Климентом Квіткою, то одразу стала почуватися значно краще. Та незабаром стан її здоров’я знов погіршав.
Наступна поїздка не принесла сподіваного полегшення, а під час останньої взимку 1912—1913 років Лесі стало ще гірше. Залишатися довше в Єгипті європейцям, навіть здоровим, було неможливо. Бо коли починав дути так званий хамсин — вітер з Сахари, який несе сухий гарячий пісок з Сахари, наставала нестерпна спека і нічим було дихати.
По дорозі з Єгипту на Кавказ Леся заїхала в Київ до мами. Щоб зустрітися з сестрою, туди приїхали також сестра Ольга зі своїм маленьким сином з Катеринослава, брат Микола з Колодяжного і сестра Ізидора зі своїм чоловіком з Могилева-Подільського.
То був незабутній час для всієї родини. В один з вечорів Леся читала в маминій кімнаті свою ще ніде не друковану драматичну поему «Бояриня». Всім цей драматичний твір дуже сподобався, і Леся подарувала твір мамі.
Пізніше, після смерті дочки, 1914 року Олена Пчілка 
надрукує твір у своєму журналі «Рідний край». Окремим виданням «Бояриню» вперше видасть у 1918 році сестра Ольга у Катеринославі.
надрукує твір у своєму журналі «Рідний край». Окремим виданням «Бояриню» вперше видасть у 1918 році сестра Ольга у Катеринославі.Лікування в Єгипті цим разом не допомогло, не призупинило процесу хвороби. Весь час трималася підвищеною температура. Аналізи, зроблені київськими лікарями, не були обнадійливі. І лікар Фінк-Фіновицький, котрий збирався лікувати поетесу якимись новими методами, оглянувши хвору, відмовився від свого наміру. Проте Леся мала намір лікуватися цими новими методами на Кавказі.
Мама Олена Пчілка, котра дуже хвилювалася за доньку, покладала великі сподівання на це лікування. Навіть сестра Ольга, сама лікарка, хоча й краще за інших членів родини розуміла, як прогресувала хвороба, — теж не думала, що становище стало безнадійне: обидві нирки були уражені. Леся, завдяки надзвичайній силі волі, переносила страждання терпляче, і у близьких жевріла надія: це погіршення тимчасове.
Тож наприкінці травня 1913-го Леся Українка поїхала додому в Кутаїсі, а вже в середині червня Климент Квітка написав сестрі поетеси Ізидорі, що Лесі стало дуже погано.
Наступного дня Олена Пчілка з Ізидорою вирушили на Кавказ поїздом.
Через два дні після приїзду матері і сестри Лесі начебто стало краще, вона ділилася з мамою своїми літературними планами, раділа, що рідні з нею. Та на третій день їй знов стало погано. У розпалі було літо. В Кутаїсі стояла страшенна спека, і це дуже виснажувало поетесу. Лікар радив п
еревезти Лесю у гори. Лише згодом рідні зрозуміють: він пропонував це задля того, аби бодай трохи полегшити страждання хворої, бо бачив: ніяке лікування їй вже не допоможе.
Рідні перевозять Лесю Українку в Сурам (Сурамі) — тихий малолюдний курорт в околицях відомого джерела Боржом. Там справді не було спеки, повітря чисте, гірське, красива природа. Леся мала кімнату з балконом. Їй знов тимчасово полегшало. Вона навіть щодня виходила на балкон — йшла повільно, спираючись на Ізидору. На балконі Леся Українка лягала в шезлонг, любувалася чудовим широким краєвидом: горами, вкритими лісом, долинами, куди прямували гірські потоки.
Але за три дні Лесин стан різко погіршав. Свідомості Лесі не втрачала, лише часом марила ночами.
Дізнавшись, що має приїхати сестра Ольга, Леся зраділа і чекала нетерпляче. Вночі спитала: «А о котрій годині приїде?» І дізнавшись від мами, що вже незабаром, бо потяг приходить о четвертій годині ранку, Леся задрімала.
…Сестра приїхала на світанку. Але дива не сталося. Лесі вона в живих не застала. Її серце зупинилося о першій ночі...
Померла 19 липня (1 серпня) 1913 року в Сурамі у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві. Поховання відбувалося 7 серпня.