Діалог — це пряма мова, що передає розмову двох осіб. Слова кожної особи, яка бере участь у розмові, називаються репліками. Слова автора супроводжують репліку, якщо не зрозуміло, кому належить пряма мова. Кожна репліка діалогу може записуватися двома способами — з виділенням в абзац і без нього.

Якщо нова репліка починається з нового рядка, тобто виділяється в окремий абзац, то вона не береться в лапки. Перед кожною реплікою в такому випадку зазвичай ставиться тире. При цьому двокрапка після слів, які стоять перед першою реплікою діалогу, ставиться лише в тих випадках, коли в них є дієслова зі значенням мовлення. Слова автора, які супроводжують репліки, оформлюються за загальними правилами написання речень із прямою мовою. Наприклад:

Дівчина несміливо підійшла до старого і спитала:

— А на скрипці ви граєте?

— Не знаю, ще не пробував, — усміхнувся дід, беручи скрипку. — Зараз дізнаємося.

Коли діалог не поділяється на абзаци, а репліки йдуть одна за одною без вказівки на мовців, кожна репліка береться в лапки, а між ними ставиться тире. Якщо ж після реплік ідуть слова автора, то тире ставиться тільки після прямої мови перед словами автора: «Як ось і гінці з Зінькова. «А що?» — «Еге! — кажуть. — Прощайсь, пане полковнику, з гетьманством. Там запорожці таке провадять, що аж слухати сумно». — «А князь же що?» — «А що князь? Князь із запорожцями запанібрата…» (П. Куліш).