Непрямою мовою називається чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання (Дівчина замилувалася квітами і сказала, що вони чудові). У непрямій мові втрачається лексична, інтонаційна та стилістична своєрідність чужого мовлення.

До непрямої мови належать як непрямі розповідні речення, так і непрямі питання й спонукання, але знак оклику чи знак питання в кінці таких речень не ставиться: («Батько спитав мене: «Хочеш поїхати зі мною до Києва?» — Батько спитав мене, чи хочу я поїхати із ним до Києва).

Речення з непрямою мовою — це складне речення: при заміні прямої мови непрямою слова автора стають головним реченням, а пряма мова — підрядним (Пор.: Всякий, хто гляне, скаже, що Дніпро чудовий — Всякий, хто гляне, скаже: «Дніпро чудовий!»). Підрядне речення, що передає чуже мовлення, поєднується з головним за допомогою підрядних сполучників і сполучних слів що, щоб, чи, наче, який, коли та ін. При цьому непряма мова завжди стоїть після слів автора. При перетворення прямої мови на непряму у ній змінюють особу займенників і дієслів відповідно до особи, від імені якої тепер передається чужа мова. Звертання, вигуки, а іноді й вставні слова, частки при заміні прямої мови непрямою пропускаються (Пор: «Тихіше їдьте, то встигнете», — порадила бабуня, коли подорожні вже сідали в машину (О. Гончар). — Коли подорожні вже сідали в машину, бабуня порадила їм, щоб вони тихіше їхали, і тоді встигнуть).

Якщо непрямою мовою замінюється пряма мова, що складається з кількох речень, або діалог, то утворюється складне речення з багатьма підрядними частинами.

Оскільки непряма мова більш нейтральна за емоційним забарвленням, ніж пряма, то вона частіше вживається в науковому, публіцистичному та офіційно-діловому стилях мовлення.