Календарно-обрядові пісні виникли ще в первісному суспільстві, їх виконували (виконують) під час обрядів. Більшість обрядів і обрядових пісень пов’язана з календарем. До пісень літнього циклу відносять русальні, купальські та жниварські пісні.
Саме зима – найбагатший на свята сезон року. Розпочиналися свята 4 грудня – Ведення в храм Пресвятої Богородиці, коли в кожній хаті всі були в передчутті: «Хто першим увійде в оселю? Хто першим зустрінеться на вулиці?». Вірили, якщо першим увійде чи побачиш чоловіка, то весь рік буде вдалим. У цей день жінки були небажаними гостями ні в хаті, ні на вулиці.
Разом із пробудженням природи від зимового сну в Україні починався цикл народних весняних свят, пов’язаних зі стародавніми міфами та віруваннями, супроводжуваних піснями, іграми, хороводами.
Пісні літературного походження — це твори, що увійшли в на родну словесність з професійної літератури. Шляхи запозичення можуть бути різними. Найчастіше — пісня, створена автором і композитором, ставала популярною серед народу, а оскільки сприйнятий текст передавався в усній формі, ім’я автора й композитора затиралось, втрачалось, і пісня починала побутувати як народна.
Історія написання пісні-гімну. У 1862 році на мотив визвольного гімну «Сербія свободна» П. Чубинський написав слова «Ще не вмерла Україна». Крамольний для Росії, твір був надрукований у львівській «Меті» (1863), як буцімто Шевченків. До 1917 року цей національний гімн на підросійській Україні переслідувався; був суворо заборонений і за радянських часів.