Івасюк Володимир

ukr lit 7

Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 року у районному містечку Кіцмань Чернівецької області в родині письменника й історика буковинського краю Михайла Івасюка та вчительки Софії Карякіної.

 

 

 

Ivasuk 5Коли Володі виповнилося чотири роки, йому подарували мандоліну, а він попросив ще й скрипку. Займатися музикою в Кіцмані не було можливості, аж поки Михайло Григорович не зібрав 110 підписів батьків кіцманських дітей із проханням відкрити у містечку дитячу музичну школу. Одним з перших її учнів став Володя Івасюк.

У 1964 році хлопець створив у школі ансамбль «Буковинка». Тоді ж з’явилися його перші пісні і прийшли перші перемоги на самодіяльних конкурсах. Джерелом натхнення для Володимира Івасюка завжди була народна музична творчість. За спогадами батька, Володимир якось сказав про народну музику: «Кожна пісня – це перлина. Я не розумію, як можна вважати себе музикантом або просто культурною людиною і не знати українського фольклору. Мрію стати композитором, тому визбирую все прекрасне, створене народом, щоб мати в душі якусь основу для своїх творів. Без народного ґрунту я – ніщо. Для мене український фольклор – підручник, написаний геніальним автором».Ivasuk 1

У 1966 році родина переїжджає до Чернівців. Через рік Володимир вступає до Чернівецького медичного інституту; бере участь у студентській художній самодіяльності – грає у ВІА «Карпати», в оркестрі народних інструментів «Трембіта», створює камерний оркестр, пише пісні. У жовтні 1970 року телебачення вперше показало «Червону руту» та «Водограй».

Ivasuk 3За підсумками 1971 року, «Червона рута» була визнана найкращою піснею в СРСР. Цю пісню називають символом української естради. Та навіть більше – вона стала національним символом, як калина і тополя, як Дніпро і Карпати, і, безперечно, символом душі її автора. Вірші «Червоної Рути» Володимир Івасюк написав, узявши за основу старовинну грецьку легенду про міфічну квітку та поєднавши її з гуцульським повір’ям про те, що рута раз на двадцять років зацвітає червоним цвітом і приносить щастя тому, хто її знайде. «Червона рута» Володимира Івасюка символізує Україну, її мову, пісню, одвічне прагнення до волі. Чари цієї небаченої в природі квітки торкнулися мільйонів сердець слухачів і залишилися там навіки.Ivasuk 2

На заключному концерті першого телефестивалю «Пісня-71» разом з Василем Зінкевичем та Назарієм Яремчуком «Червону руту» співав і Володимир Івасюк. Та все ж професійним співаком він не став. У 1972 році Івасюк переводиться до Львівського медичного інституту і згодом вступає на композиторський факультет консерваторії ім. М. В. Лисенка. За роки навчання в консерваторії він написав понад 70 пісень, музику до кількох спектаклів («Прапороносці» за однойменним романом О. Гончара, «Мезозойська історія»), багато інструментальної музики. Пісні Івасюка тріумфували на багатьох конкурсах у СРСР та за кордоном, були популярними від Камчатки до Чорного моря, їх брали до репертуару провідні співаки Радянського Союзу.

Ivasuk 4

У квітні 1979 року Івасюк був членом журі першого республіканського конкурсу артистів естради, а 24 квітня він за телефонним викликом пішов з дому і більше не повернувся. Його тіло знайшли лише 18 травня в Брюховецькому лісі, проте загадка його смерті довший час була під забороною. 22 травня 1979 року похорон Володимира Івасюка на Личаківському цвинтарі у Львові вилився у масову акцію протесту проти влади.

З того часу на творчість композитора було накладено заборону. Лише через 10 років ім’я Володимира Івасюка знову зазвучало. У 1989 р. «Червона рута» стала назвою пісенного фестивалю, у 1994 р. він посмертно став лауреатом Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, в 1999 р. відкрили його меморіальний музей в Чернівцях.

Український композитор Володимир Івасюк не вчиняв самогубства, його насправді вбив КДБ... Про це стало відомо після поновлення у 2014 році Генеральною прокуратурою України розслідування обставин справи.

 

 


Червона рута

Ти признайся мені,
Звідки в тебе ті чари,
Я без тебе всі дні
У полоні печалі.
Може, десь у лісах
Ти чар-зілля шукала,
Сонце-руту знайшла
І мене зчарувала?

Приспів:
Червону руту
Не шукай вечорами, –
Ти у мене єдина,
Тільки ти, повір.
Бо твоя врода –
То є чистая вода,
То є бистрая вода
З синіх гір.

Бачу я тебе в снах,
У дібровах зелених,
По забутих стежках
Ти приходиш до мене.
І не треба нести
Мені квітку надії,
Бо давно уже ти
Увійшла в мої мрії.

Приспів

Водограй

Тече вода, тече бистра, а куди – не знає,
Поміж гори в світ широкий тече, не вертає.
Ми зайдемо в чисту воду біля водограю
І попросим його щиро – хай він нам зіграє.

Приспів:
Ой водо-водограй, грай для нас, грай.
Танок свій жвавий, ти, не зупиняй.
За красну пісню на всі голоси
Що хочеш, водограю, попроси.
Струни дає тобі кожна весна,
Дзвінкість дарує їм осінь ясна.
А ми зіграєм на струнах отих,
Хай розіллють вони радісний сміх.

Подивись, як сіру скелю б’є вода іскриста,
Ти зроби мені з тих крапель зоряне намисто.
Краще я зберу джерела, зроблю з них цимбали,
Щоб тобі, дівчино мила, вони красно грали.

Приспів

Я піду в далекі гори

Я піду в далекі гори
На широкі полонини,
І попрошу вітру зворів,
Аби він не спав до днини.

Щоб летів на вільних крилах
На кичери і в діброви
І дізнавсь, де моя мила –
Карі очі, чорні брови.

Приспів:
Мила моя, люба моя,
Світе ясен-цвіт,
Я несу в очах до тебе
Весь блакитний світ.
Я несу любов-зажуру,
Мрію молоду,
І сади цвітуть для мене,
Як до тебе йду.

А як вітер з полонини
Полетіти не захоче,
Все одно знайду дівчину –
Чорні брови, карі очі.

Перейду я бистрі ріки,
І бескиди, і діброви,
І шляхи мені покажуть
Карі очі, чорні брови.

Приспів

Балада про мальви

Заснули мальви коло хати,
Їх місяць вийшов колихати.
І тільки мати не засне,
Мати не засне, –
Жде вона мене.

Приспів:
О, мамо рідна, ти мене не жди,
Мені в наш дім ніколи не прийти.
З мойого серця мальва проросла
І кров’ю зацвіла.

Не плач, не плач, бо ти вже не одна,
Багато мальв насіяла війна.
Вони шепочуть для тебе восени:
"Засни, засни, засни, засни..."

У матерів є любі діти,
А у моєї – тільки квіти.
Самотні квіти під вікном,
Квіти під вікном
Заснули вже давно.

Приспів

Як сонце зійде – вийди на поріг,
І люди схиляться тобі до ніг.
Пройдися полем – мальви буйних лук
Торкнуться твоїх рук.

Життя – як пісня, що не віддзвенить.
Я в мальві знов для тебе буду жить.
Якщо ж я ласку не встигла принести –
Прости, прости, прости, прости.

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі