Ольжич Олег

ukr lit 7

Олег Ольжич (справжнє прізвище Кандиба) народився 8 липня 1907 р. в м. Житомирі. Його батько – відомий український поет Олександр Олесь, мати – Віра Антонівна Свадковська, за освітою вчителька, викладала мови, втім, українською до пуття так і не оволоділа, що було предметом родинних жартів.  Батько, Олександр Іванович, був не просто палким українофілом, а й спадковим дворянином. Його родовід сягає корсунського полковника Федора Кандиби. Але в кінці ХІХ ст. рід занепав і від дворянського роду залишилось тільки прізвище.

 

 

Olzich 1Олег Кандиба виховувався в інтелектуальному середовищі. Світлоокий, білявий хлопчик одразу підкорив серця і батьків, і родичів, і сусідів. Його батько з гордістю говорив, що Олег, ще бувши дитиною, чудово малював і виявляв здібності до музики. Змалку йому пророкували велике майбутнє. Батьки дуже любили свого сина і ласково називали Лелека. Olzich 2

Тікаючи від жахів громадянської війни, О. Олесь опиняється за кордоном. 1919 року стає культурним аташе в Будапешті, тоді як дванадцятирічний син з матір'ю Вірою Антонівною терпляче очікують на вирішення їхньої долі.

 

Olzich 3В цей час Олег навчається в київській Українській трудовій школі. Завдяки безнастанним домаганням батька у січні 1923 року Олег з мамою прибувають до Берліна, а згодом їдуть у Чехо-Словаччину. Оселяється родина за п'ятдесят кілометрів од Праги у Горніх Черношицях, потім іще далі - в Ржевницях. 

В 1924 р. Олег успішно склав іспит на філософський факультет знаменитого Карлового університету. Паралельно навчався в українському вільному університеті. Ще на студентській лаві розпочинає самостійну археологічну діяльність, проводить археологічні розкопки. На деякий час виїздить до Німеччини, де збирає матеріал для докторської дисертацій. Olzich 4

Одразу ж після докторату він працював асистентом на кафедрі археології Українського вільного університету, а з 1926 по 1932 рр. – в археологічному відділі Чеського Національного музею в Празі, що  повністю відповідало науковим зацікавленням Ольжича.

Як не дивно, але першим більшим друкованим виданням його було дитяче оповідання „Рудько”, що вийшло друком у Празі 1928 р. під псевдонімом О. Лелека. Раніші свої юнацькі проби пера автор підписував як О. Невідомий, О. Світанок, пізніші - К. Костянтин, М. Запоточний, Д. Кардаш та ін.

При читанні лекцій в Італії, в Римі відбувається зустріч науковця з головою Проводу українських націоналістів полковником Євгеном Коновальцем, - цей факт стає значною мірою вирішальним у долі Олега Ольжича.

1929 року О. Ольжич став членом Організації Українських Націоналістів, заснованої цього ж року полковником Є. Коновальцем. Невипадковий і перший партійний псевдонім Ольжича - Ідеаліст, адже перший пункт “Декалогу” Миколи Міхновського проголошував кредо справжнього націоналіста: “Одна-єдина, неподільна від Карпатів аж до Кавказу самостійна вільна Україна - оце національний і всеукраїнський ідеал. Нехай кожна українська дитина тямить, що вона народилася на світ на те, щоб здійснити цей ідеал”. Із часом він став першим заступником і правою рукою голови Проводу Українських націоналістів Андрія Мельника.

Олег Кандиба досягне в археології вершин, за працю про „Неолітичну мальовану кераміку Галичини” йому присвоять докторську ступінь, він вважався першорядним фахівцем зі слов’янської археології. Блискучі праці археолога привертають увагу фахівців Гарвардського університету. Олега Кандибу запрошують до США, де він читає лекції. Дбаючи про українську науку за кордоном, разом з іншими вченими заснував Український науковий інститут Америки. А в 1939 у Празі вийшов збірник наукових праць цього університету за редакцією доктора О. Кандиби.

За життя О. Ольжич видав всього дві книжки поезій: “Рінь” /Львів, 1935/ та “Вежі” /Прага, 1940/. Третя збірка “Підзамчя”, упорядкована самим автором, побачила світ уже по смерті О. Ольжича.

Після вбивства Є. Коновальця в 1938 році О. Ольжич, готовий до чергових акцій з ліквідації українських патріотів, він виконує і розвиває ідеї глави Проводу Українських Націоналістів: утворює Культурну Референтуру ОУН, що являла собою 15 комісій державного планування: фінансову, шкільну, сільськогосподарську, промисловості й торгівлі, експлуатації природних багатств тощо.

В рамках Культурної Референтури ОУН він зумів згуртувати низку обдарованих літераторів, журналістів, митців і науковців. З ним плідно співдіяли такі несхожі творці, як Олекса Стефанович, Євген Маланюк, Микола Чирський, Леонід Мосендз,  Михайло Михайлович, Улас Самчук,  Олена Теліга, Оксана Лятуринська.

Під час другої світової війни саме Культурна Референтура ОУН зініціювала функціонування Спілки письменників в окупованому німцями Києві 1941 року, видання газети “Українське слово” та журналу “Літаври”.

Для порядкування життя українського народу, як намісник голови проводу ОУН у Києві, О. Ольжич скликає 5 жовтня 1941 року в Києві Перші Збори Української Національної Ради, покликаної до створення “національно- державної формації, яка б репрезентувала і обороняла весь український народ”. Але вже 27 листопада того самого 1941 року наказом з Берліна діяльність УНРади було заборонено, почалися арешти й страти українських патріотів. Загинули найкращі побратими Ольжича (Олена та Михайло Теліги, Іван Ірлявський, інші). Черга була за Ольжичем. У березні тридцятичотирирічний поет-патріот назавжди залишив Київ. На нього полюють і гестапівці, і енкаведисти.

Ольжич, який давно розуміє, що Третій Райх бачить у його батьківщині лише ласий шмат території для своїх колоній, однозначно заявляє: “Українські землі є життєвим простором українського народу”.

Olzich 52 серпня 1943 року О. Ольжич, який, здавалося, вже усвідомлював свою приреченість, обвінчався в православній церкві у селі Яблінка Вижня з молодшою за нього на тринадцять років давньою знайомою - дочкою професора Леоніда Білецького Катериною. Він закохався в Калинку (так називали її рідні) навесні 1940 року і, вже маючи тридцять шість років, - за десять місяців до смерті узяв шлюб. Як свідчать дослідники життя Кандиби-молодшого, всі присутні на церемонії поклялися, що до кінця війни будуть мовчати про подію, свідками якої були. Молодята навіть жили у різних квартирах, вдавали на людях, що не знають один одного. Такої конспірації вимагав Ольжич, розуміючи, що рано чи пізно його можуть заарештувати.

Свої обручки молода пара зберігала в окремому конверті. Коли в червні 1944 р., після страти чоловіка, Катерина зазирнула в конверт, то побачила, що обручка Ольжича почорніла... 

25 травня 1944 року Ольжич вийшов з внутрішньої кімнати приватного помешкання літературознавця Романа Маланчука на львівській Личаківській вулиці (будинок 32) і простягнув гестапівцям фальшиве посвідчення. Тортури почалися просто на місці. З гестапо ув'язненого перевозять до Берліна, а звідти до міста Оранієнбурга, поблизу якого чекав на Ольжича табір смерті Заксенхаузен. До речі, саме там обірвалося життя й сина Сталіна Якова Джугашвілі. Відбував ув'язнення у Заксенхаузені чи не весь провід ОУН. Olzich 6

Із свідчення політв’язнів: „Ольжича привезли у фашистський табір на початку червня. Його відразу помістили до бараку суворої ізоляції... Його брали на допит кожного дня. Приводили лише на ніч або на обід”. Востаннє його забрали на допит 9 червня, а вночі занесли до камери напівмертве тіло, наступного ранку він помер.

Фашисти боялися Ольжича навіть мертвого, тому його тіло було наказано спалити в крематорії. Прах патріота України розвіявся у свинцевому небі Третього Рейху.

О. Олесь, довідавшись про загибель сина, помер у Празі 22 липня 1944 р. А 31 липня того ж року народився син О. Ольжича. Катерина Білецька задля безпеки записала малого на своє прізвище. Лише з часом удова, пред'явивши шлюбне посвідчення, перепише метрику сина, і він стане Олегом Олеговичем Кандибою.


Господь багатий нас благословив

І вірити, і прагнуть — не вотще.
Безсмертне — і величне, і ясне-бо.
Ось лине хмара з літеплим дощем,
І розверзається врочисте небо.

Господь багатий нас благословив
Дарами, що нікому не одняти:
Любов і творчість; туга і порив,
Одвага і вогонь самопосвяти.

Солодких грон і променистих вин —
Доволі на столах Його веселих.
Іди ж сміливо і бери один,
Твойому серцю найхмельніший келих.

Захочеш і будеш!..

Захочеш – і будеш. В людині, затям,
Лежить невідгадана сила.
Зрослась небезпека з відважним життям,
Як з тілом смертельника крила.
 
І легко тобі, хоч і дивишся ниць,
Аби не спіткнутись ні разу,
І нести солодкий тягар таємниць
І гостру петарду наказу.
 
Навчишся надать блискавичність думкам
І рішенням важкість каміння.
Піти чи послати і стать сам на сам
З своїм невблаганним сумлінням.

 

 

 

 

 

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі