Бурлацькі

ukr lit 7

Бурлацькі пісні — тематична група станових (суспільно-побутових) пісень, мотиви яких відбивають умови життя і праці бурлаків — людей-заробітчан без постійної роботи і постійного місця проживання.

 

Бурлацькі пісні неодноріднi за походженням. Бурлаками називали людей, що не мали власного притулку або поневірялися на чужині, далеко від рідної домівки. Основну групу бурлацьких пісень становлять твори про поневіряння втікачів від кріпаччини. Гнів проти поневолювачів, протест проти соціальної несправедливості виливався у стихійні виступи: «Будем багатих убивати, а бідних награждати». Більшість бурлацьких пісень пройнята сумними настроями, що їх породжувало бездомне життя на чужині, тривожні думки про осиротілу родину, жаль за змарнованими молодими роками. Тому фольклористи їх об'єднають з наймитськими та заробітчанськими піснями (див.: Наймитські пісні та Заробітчанські пісні).

 


ВІЮТЬ ВІТРИ ВСЕ БУЙНІЇ 

Віють вітри все буйнії,
Та ідуть дощі все дрібнії,
Та землю орошають,
Та травою урощають,
А цвітами украшають.
Там стояли все кургани,
Де бурлаченьки проїжджали.
Та степи за степами,
І луги з берегами,
Там чумаченьки проходили
І бурлаченьків провозили,
А тепер не проходять
І бурлак не провозять, —
Все за вражими панами.
Наші бурлаченьки догадались —
Через Дунай-річку перебрались.
Та Дунай-річка мати,
Та не дай погибати
Нам, безщасним сіромахам!

 

 

ОХ ПІДУ Я, СЯДУ В ЗЕЛЕНІМ САДУ 

Ох піду я, сяду в зеленім саду,
Ох, чи не прийде доля мені на пораду.
От і сад процвітає, — доленьки немає,
Либонь же, доля покинуть думає.
Хоть доля покине, то хортуна служить!
Піду я, сяду в зеленому житі, —
І жито красує, доленьки немає,
Та, либонь, мене доля покинуть думає.
Хоть доля покине, то хортуна служить,
А таки сіромаха в світі не загине!
Хіба піду сяду в червоному просі,
Чи не прийде доля до мене по просьбі.
Просо простигло, доленьки немає,
Та, либонь, мене доля покинуть думає.
Хоть доля покине, то хортуна служить,
А таки сіромаха в світі не загине!

 

НЕМА ГОРЯ ТАК НІКОМУ

Нема горя так нікому,
Як бурлаці молодому,
Гей, гей, як бурлаці молодому!
Що бурлака гірко робить,
Аж піт очі заливає,
А хазяїн його лає,
А хазяйка повторяє:
«Де ти в чорта волочився,
Заросився, замочився,
Вечеряти опізнився?
Лягай спати серед хати,
Бо нічого вечеряти;
Лягай спати серед хати,
До порога головами,
Вставай рано за волами!»
Та ще бурлака не послався,
А хазяїн вже й проспався.
«Вставай, бурлако, за волами
З ремінними батогами;
Не вбувайся, не вмивайся,
Нема свитки — не вдягайся,
За волами поспішайся!»
Яром, яром за товаром,
А горами за волами,
Солонцями за вівцями!
Ой з-за гори з-за крутої
Чорна хмара виступає,
Білий сніжок випадає;
Бурлак ноги підгинає,
Отця й неньку споминає:
«Мати ж моя старенькая!
Нащо мене породила,
На біленький світ пустила,
Щастя-долі не вділила!
Було б тобі, моя мати,
На світ мене не родити:
Довелося молодому
Усякому догодити!
Було б тобі, моя мати,
Малим дитям прикопати
Високою могилою,
Маленькою дитиною!»

 

ОЙ ГУК, МАТИ, ГУК, ТА ДЕ БУРЛАКИ ЙДУТЬ

Ой гук, мати, гук,
Та де бурлаки йдуть.
І веселая та доріженька,
Куди ж вони йдуть.
Та куди ж вони йдуть,
Там бори гудуть;
Поперед себе вражих панів
Облавою пруть.
Зібралися вони
Під рясні дуби,
Та чекаючи та й отамана
На раду к собі.
Отаман іде,
Як голуб, гуде,
Та під білою та березою
Головку кладе.
«Отамане наш,
Не дбаєш за нас;
Бо, бач, наше товариство,
Як розгардіяш?
Чи не страм тобі
Покидати нас
І по застумах сього лісу
Блукати без нас?
Поглянь, отамане,
Вже світ настає,
Уже ж наше товариство
Коней сідлає!»
«Нехай сідлають,
Бог помагає;
Та вже щось мою та голівоньку
Хміль розбирає.
Ой помру ж я, помру,
Не зажив слави,
Бо немає мені та долі бути
Батьком над вами.
Мою душу вже
Лихо в пекло тне,
Бо маю я зраду та від милої,
Дідько серце рве».

ДА СТОЇТЬ ЯВІР НАД ВОДОЮ, В ВОДУ ПОХИЛИВСЯ

Да стоїть явір над водою, в воду похилився,
Та сидить бурлак у неволі та тяжко зажурився.
«Як же мені ся не хилити, як вода корінь миє?»
«Як же мені ся не журити, — само серце мліє!»
Та сидить бурлак у неволі, та рубашку латає,
Та поглядає крізь решотку, де родину має?
«Та нема в мене родиноньки, но на Вкраїні дядько:
Він мене приголубить, як рідненький батько!»
Вчора була суботонька, а ниньки неділя.
Чому в тебе, бурлаченьку, сорочка не біла?
«Якби я мав сестру рідну та неньку стареньку,
То дала б мені щонеділі сорочку біленьку».
А в городі Перекопі вирви собі ябка —
Та скажи, скажи, бурлаченьку, якого ж ти батька?
А в городі Перекопі вирви собі м’ятки —
Та скажи, скажи, бурлаченьку, якої ти матки?
А в городі Перекопі вирви собі бобу —
Та скажи, скажи, бурлаченьку, якого ти роду?

ЯКІМЕНКО

Як поєхав Якіменко у поле й орати,
Перестріли бурлаченьки в лісі над рєкою! (Двічі)

Ой випрігай, Якіменко, коня вороного,
Не визпріжу, бурлаченьки. хоч вас тута много! (Двічі)

Ой визпрігай, Якіменко, сірую кобилу!
Не визпріжу, бурлаченьки, хоч я тут загину! (Двічі)

Як втяв, як втяв Якіменко у пень головою!
Оце ж тобі, вражий сину жартувать зо мною! (Двічі)

Прилетіла зозуленька, сіла на воротях,
Чи не вийде Якіменко в червоних чоботях. (Двічі)

Ой не вийшов Якіменко, вийшла його мати,
Перестань же, зозуленько, жалю завдавати! (Двічі)

 

 

 

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі