Заробітчанські

ukr lit 7

Заробітчанські пісні — тематична група суспільно-побутових пісень, мотиви яких пов'язані з життям та умовами праці сезонних робітників, "строкарів" на поміщицьких ланах, пасовиськах, промислах» в артілях та ін.

 

 

Тимчасове заробітчанство поширилося після скасування кріпацтва у другій половині XIX ст. й охопило безземельну частину селян, які в Східній Україні з Полісся подавалися у південні степи чи промислові райони Донбасу.

До заробітчанських належать також пісні про еміграцію селян Буковини, Галичини, Закарпаття в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. до Америки. Замучені злиднями селяни у відчаї кидали рідну землю і мандрували за океан у пошуках щастя. Але там їх чекали поневіряння, тяжка праця. Пісні сповнені туги за рідним краєм, де «сонечко так гарно сіяє». Постійним місцем заробітчанства в другій половині ХІХ ст. були Таврія, Бессарабія, куди йшли тисячі знедолених. Сподівання на добрі заробітки часто виявлялися марними. Нова хвиля еміграції породжує виникнення нових заробітчанських пісень.

Виділення заробітчанських пісень в окрему групу від бурлацьких, наймитських, батрацьких є умовним, оскільки характерні мотиви цих пісень спільні: нарікання на важку, "на чужій стороні" працю, гірку долю, лихий побут, самотність, розлуку з родиною тощо. Всі ці пісенні новотвори використовували, переосмислювали традиційну поетику, образи широкого спектру уже відомої фольклорної пісенності про родинне життя, сирітство, козацький та чумацький побут. 


Заробітчанські пісні 

Емігрантські пісні 

ХТО В N... НЕ БУВАВ


Хто в N... не бував,
Нужди-горя не видав.
Ми в N... побули —
Нужди-горя приняли.
А у N... у дворі
Стоять горниці нові,
А у тих же горницях
Стоять столи дубові,
Поза тими столами
Сидять купці рядами.
Ми думали, що купці, —
Прикащики-подлеці!
Бодай же ти, N...,
З хазяйливечком твоїм
І з плантатором дурним!
Що він ні чорта не знає,
Понапрасно нас ругає;
Як наваре борщу, каші —
Поприставали зрокові наші;
Як наваре кандьору —
Хоч вилий додолу;
Як укине чабака —
Тільки кісточка одна;
Як укине тарані —
Бодай не встав зарані;
Як наваре галушок —
Бодай не встав з подушок!
На роботу буде рано,
Хліба-солі дає мало;
На роботу ідемо —
Сухарики гриземо;
Із роботи ідемо —
Гіркі сльози ллємо.
Як наймався — вихвалявся,
При рощоту заховався;
Як наймався — хваливсь,
При рощоту сказивсь!
 

 

ОЙ КАНАДО, КАНАДОЧКО, ЯКА ТИ ЗРАДЛИВА

Ой Канадо, Канадочко, яка ти зрадлива,

Не їдного чоловіка з жінков розлучила.

«Якби-сь, жінко, знала, що ж бо я гадаю:
За Канаду гадку маю, тебе покидаю».

«Не йди, милий, не йди в Канаду бідувати,
Бо хто наші дрібні діти буде годувати?»

Пішов до Борщева пашпорт виробляти,
Моя жінка молоденька взяла жалувати:

«Ой ти підеш, милий, в Канаду служити,
Я лишуся з діточками та й буду бідити».

Послав я дитину по свою родину
Та по свої браття-сестри, по свою родину:

«Сходітеся, вся родина, і ти, рідна мати,
Бо Бог знає, чи будемо ся більше видати».

Вийшов я за село да вже й припізнився,
Прощай, прощай, родинонько, може, з ким сварився...

Прощай, прощай, родинонько, і ти, церкво-мати,
Бо Бог знає, чи вернуся до тебе вмирати.

Вийду я на поле, а там білі квіти;
Плаче жінка молодая ще й маленькі діти...

Якби-сь, мила, знала, як в Канаді горе,
Ти би мені передала горобчиком солі.

Горобчиком солі, синичкою хліба,
Тоді би ти, мила, знала, що в Канаді біда.

А ТАМ КРАЙ ДОРОГИ

А там край дороги
Ярая пшениця,
Зрання до вечора
Заробляла жниця.
Жала вона, жала,
Пшеницю ярую,
Кляла-проклинала
Долю наймитськую.
Не знала ні батька,
Матусі, ні брата,
Лиш горе зазнала,
Бо то чужа хата.
Робила дівчина,
Не мала спочинку,
Лише заробила,
Якусь сорочинку.
Болять в неї руки,
Болять в неї ніжки;
Ой дай же ти, пане,
Відпочити трішки.
«Не буду робити,
Коли руки зложу,
Отоді я, люди,
Відпочити зможу».

 ДОБРІ Є ТО ТИМ НЕВІСТАМ В КРАЮ

Добрі є то тим невістам в краю,
Хтори мужів в Америці мают.
Мужі робят, претяжко працуют,
А пінязі до краю шикуют.

Шикує їй, як вірній ґаздині,
Жеби она купила осмини.
Але она на осмини не дбат,
Лем кед она все нови чижми мат.

Нови чижми она мати мусит,
А так она свого мужа лупит.
Як заграє во сполку музика,
Она перша, як хоц хтора дівка.

Стане собі до шору од краю,
А так на ню парібці джмуркают:
— Подьте, хлопці, бо буде гостина,
Під пазухой хліб і солонина.

А ви, діти, ідте до суседа,
Бо ту по вас ніт жадна потреба,
Бо ту придут дівки з парібками,
Преночуйте у сусіда самі!

А як діти рано повставали,
А хто же їм фриштечок наварит?
Матка лежит, бо ю болит глава,
Бо цілу ніч в сполку танцювала.

— А ви, тату, в тим далекім світі,
Не знаєте, як нам тяжко жити,
Придьте, тату, та нам фриштех дате
Увидите, яку жену мате.

 

ОЙ ЧИ ВОЛЯ, ЧИ НЕВОЛЯ

Ой чи воля, чи неволя,
Ніхто не зна мого горя.
В мене горе не яке,
В мене горе велике.
З горя ніженьки не ходять,
Білі ручки ділечка не роблять.
Ой пойду ж я у садочок
Щипать і рвать ягодочок.
Ой чи рвала, чи не рвала,
Соловейка розпитала:
«Соловейку сизокрилий,
Скажи правду, де мій милий?»
«А твій милий на роботі
У сахарному заводі!»
«Що він робить?» — «Роботає,
Аж піт очі заливає.
А хазяїн його лає:
«Зачім, парень, в тебе роботи немає?»
Як поїхав хазяїн із дому,
Наробили хлопці лому,
Розпустили пару по заводу,
Пішла слава по народу.

ОЙ ЧОГО Я НЕЩАСЛИВА, НАЩО МЕНІ ЖИТИ

Ой чого я нещаслива, нащо мені жити?
Воліла б я з діточками в сирій землі гнити.
Маю мужа в Америці, десять літ немає,
Ні до мене, ні до дітей вже ся не признає.

Бійся Бога, чоловіче, що тобі ся стало,
Чи це, може, в Америці паперу не стало?
Ні до мене, ні до дітей листа не напишеш,
Чи ти вже ся в Америці навіки залишиш?
Ті доляри, що ти прислав, я їх не пропила,
То я діти годувала, ще й поля купила.

Мама поля накупила, поставила хату,
Та приїздіть вже додому, наш рідненький тату.
Усі діти мають тата, ми тата не маєм,
Як приїде тато домів, ми ся не пізнаєм.
— Мої діти, як сироти, тебе виглядаєм,
Каже мама, — маєм тата, — ми тата не маєм.
Мої діти рідненькії, тато вас не знає,
Бо наш тато в Америці другу маму має.

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі