Симоненко Василь

ukr lit 7

Василь Симоненко увійшов у літературу, як поборник правди та добра, він був справжнім сином України, а крім того – безмежно доброю, щирою, відвертою людиною.

 

 

 

 

simon 01

Ріс майбутній поет із матір’ю Ганною Федорівною Щербань (як пішов із сім’ї чоловік, повернула собі своє дівоче прізвище), яка працювала в колгоспі, та з її батьком – дідом Федором. Баба померла рано, коли їй було лише сорок два роки. Перед його дитячими очима пройшло лихоліття війни – голод і холод, щоденний страх від бомб, снарядів і куль. А ще важка повоєнна праця односельців на колгоспному полі за мізерну плату та їхній розпач від непомірних податків не лише на домашніх тварин і птицю, а й навіть на кожне плодове дерево. А ще вкарбувалось в дитячу пам’ять те, як ходив із матір’ю до сусідів, щоб змолоти на жорнах борошна на деруни чи галушки. А ті жорна були такі важкі, що аж руки терпли. Пізніше він написав у вірші "Жорна".

До смерті залишився Василь вдячний за любов, ласку, виховання, за все, що потім викликало роздуми про суть життя, своїй матері та дідові, який замінив йому батька. Дід самотужки вивчив грамоту, багато читав, розповідав онукові про минуле, давню історію краю, співав пісні, сам того не помічаючи, був натхненником майбутнього поета. Коли малий під ці розповіді засинав у нього на колінах, шепотів: «Безсмертячко ти моє кирпате...». 

То ж і не диво, що в одному з перших своїх віршів «З дитинства» Василь написав:

І плачу, було, й сміюся,

Як слухаю ті пісні...

Спасибі ж тобі, дідусю,

За те, що ти дав мені...

У повоєнних українських селах сусіди були як родичі. Переживши спільне горе, допомагали одне одному збудувати нову, замість спаленої німцями, хату, ділились останньою жменькою борошна, дрібком солі, сірниками. Допомагали по господарству та, як тоді говорили, «погледіть дитину». Однією з таких сусідок була маленька, худенька, нічим не примітна баба Онися. Ця згорьована жінка втратила на фронті чоловіка, трьох синів-солдатів, тож Василь був для неї як син. Коли виріс, за її людське страждання й велике материнство, в дяку за все, що вона зробила для нього, написав вірш «У баби Онисі було три сини».

Біївчани розповідали, як сільські учні прибігли до неї з газетою, де була Симоненкова поезія та його фотознімок. Почула баба Онися вірша про себе – розплакалась і довго цілувала Василів портрет, а трохи заспокоївшись, тихо сказала: «Спасибі тобі, Васю, що уважив стару Онисю».

 Спершу Василь навчався в Біївецькій та Єнківецькій школах. Зовсім не було зошитів, писали на папері, який потрапляв під руки, не вистачало й підручників, чорнило часто робили з бузини, а якщо вдавалось дістати «хімічний» олівець, тобто зі стержнем, що розчинявся в теплій воді, то це вже була велика радість. Після закінчення семирічки вступив до восьмого класу середньої школи в сусідньому селі Тарандинці, що за дев’ять кілометрів від Біївців.

simon 02

Учителька Уляна Миколаївна Демченко у своїх спогадах, які зберігаються в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України, розповіла: «Василь Симоненко вчився в школі, коли я тільки-но прийшла працювати учителем математики 5–7 класів. Тоді ж мені довелося із середини навчального року вести уроки креслення в старших класах... Я добре готувалася до уроків, але у своїх силах була не впевнена. І коли я заходила до класу, то найбільшу увагу звертала на парту, за якою сидів Василь, бо вже знала, що він розумний хлопчина й може помітити непідготовленість учителя при поясненні нового матеріалу. Василь же якось спідлоба поглядав на мене й поволі, але красиво, креслив. Як пізніше я дізналася, він одночасно креслив і читав з-під парти художню книжку. А поглядав на мене, аби я не спіймала його на гарячому... Пізніше сказав мені, що складне креслення після моїх пояснень він може вдома виконати по пам’яті. Я подумала: як добре, що ти зрозумів мене, але якби ти знав, скільки я готувалася, щоб мені й учням був зрозумілий той предмет, із яким я вперше зустрілася... А якось зарядили хуртовини. В такі дні наша школа затихала, бо підвозу ж тоді не було... І раптом на шкільному порозі з’явилась снігова баба. Це з усіх чужосельців прийшов до школи один Василь. На уроках він був серйозний – аж занадто. Ніколи не сміявся, не ганяв по шкільному подвір’ю. У класі Вася виділявся серед учнів, по- перше, своїм бідним одягом, по-друге, розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень...»

У восьмому класі його спіткало велике горе: помер дід Федір. Цій людині В. Симоненко присвятив кілька поезій і новелу. Свою тугу він вилив у вірші «Дід помер».

Після закінчення середньої школи із золотою медаллю в 1952 році В. Симоненко вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка. 


 

Лебеді материнства

Мріють крилами з туману
лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибу казка сивими очима,
Материнська добра ласка
в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо,
не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні.

Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,
Лоскотали марево золотим сузір'ям.

.....

Ти знаєш, що ти людина?..

Ти знаєш, що ти — людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
.....

Гей, нові Колумби й Магеллани…

Гей, нові Колумби й Магеллани,
Напнемо вітрила наших мрій!
Кличуть нас у мандри океани,
Бухту спокою облизує прибій.

Хто сказав, що все уже відкрито?
Нащо ж ми народжені тоді?
Як нам помістити у корито
Наші сподіваная молоді?

Кораблі! Шикуйтесь до походу!
Мрійництво! Жаго моя! Живи!
В океані рідного народу
Відкривай духовні острови!

Геть із мулу якорі іржаві —
Нидіє на якорі душа!..
Б’ються груди об вітри тужаві,
Каравела в мандри вируша.

Жоден вітер сонця не остудить,
.....

 

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі