Продовжуємо вивчати життєвий шлях Тараса Григоровича. Детельніше про дитячі роки в біографія 5 клас. Нижче подано твори, що вивчаються у 6 класі .
Матеріали для ознайомлення, що розміщені на сайті
Тарас Шевченко. Поезія трьох літ
Тарас Шевченко. Заслання та останні роки життя
Тарас Шевченко та Тернопільщина
Коли Тарасові минуло 14 років, помер В. Енгельгардт, і село Кирилівка стало власністю його сина П. Енгельгардта. Шевченка ж зробили дворовим слугою нового поміщика в маєтку Вільшани, де Шевченко виконує обов’язки козачка в панських покоях.
У вільний час потай від пана перемальовує картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. 1830 р. віденський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до Петербурга і його ад’ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831 р. помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко.
1832 р. пан віддав Шевченка до живописних справ цехового майстра Ширяєва (здібності до малярства виявилися
у Тараса дуже рано: ще змалку крейда й вуглинка були для нього неабиякою радістю, а прагнучи стати художником, хлопець побував у трьох церковних малярів. Проте жоден з них не виявив у хлопця таланту). Одного разу, перемальовуючи статуї в Літньому саду, Шевченко зустрів земляка — художника І. Сошенка, який познайомив його з видатними діячами російської та української культури (К. Брюлловим, В. Григоровичем, О. Венеціановим, В. Жуковським, Є. Гребінкою).
Художник Карл Брюллов намалював портрет російського поета Василя Жуковського, який розіграли в лотерею, що відбулася 16 квітня у палаці графа Михайла Вієльгорського. За зібрані гроші — 2500 карбованців — викупили Тараса
Григоровича з кріпацтва. «Відпускна» з підписами Михайла Вієльгорського, Карла Брюллова, Василя Жуковського була вручена Шевченкові 22 квітня 1838 року.
21 травня 1838 р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К.Брюллова, стає одним із його улюблених учнів, одержує срібні медалі за картини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), “Циганка-ворожка” (1841), “Катерина” (1842, написана за мотивами однойменної поеми). Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М.Луніна, А.Лагоди, О.Коцебу та інших, автопортрети). Картина «Циганка гадає українській дівчині», 
написана у 1841 році, тут теж прослідковується схожий сюжет, а українська дівчина символізує не що інше, але саму Україну.
У 1843 році Тарас покидає Петербург та відправляється у свою мандрівку Україною під час якої малює низку гарних українських пейзажів: "Костел у Києві", побував тоді і на Тернопільщині.
Після арешту 1847 року Тарас Шевченко 10 років провів у засланні, спочатку у Орський фортеці, потім у Новопетровському форті і тільки у 1857 році він отримав довгоочікуване помилування. Саме в ці важкі роки мистецтво Шевченка-художника осягає незвичайної глибини, окрашене особистими стражданнями воно ще більше починає звертатись до вічних тем.
Серед майже 400 робіт того періоду виділяються акварельні пейзажі, зроблені під час експедиції географа А. І. Бутакова, до якого Тарас потрапив художником. Шевченко дуже любив природу і був прекрасним пейзажистом.
Одна з кращих його картин пейзажного напрямку – «Пожежа у степу», написана у 1848 році, під час степового переходу із Орська до Аральського моря, коли Шевченко став очевидцем дивовижного вражаючого видовища – велетенського полум’я, від підпаленої казахами сухої трави.
У Новопетровському укріпленні Шевченко створив картину “Притча про блудного сина”, яка є одним із найвищих здобутків в світовому мистецтві середини 19 ст. Загалом же всупереч царській забороні малювати (але з негласного дозволу 
безпосереднього начальства) на засланні він зробив сотні малюнків і начерків — переважно пейзажів, а також портретів і жанрових сцен. Хвилюючим і багатим на враження епізодом, що порушував одноманітність гарнізонного побуту, була участь Шевченка в експедиції, яка шукала поклади вугілля в горах Каратау (кінець травня — початок вересня 1851 р.). Він постійно малював (зберіглася велика кількість малюнків та начерків), але це були найважчі роки в житті Шевченка.
ДУМКА
Тече вода в синє море,
Та не витікає;
Шука козак свою долю,
А долі немає.
Пішов козак світ за очі;
Грає синє море,
Грає серце козацькеє,
А думка говорить:
«Куди ти йдеш, не спитавшись?
На кого покинув
Батька, неньку старенькую,
Молоду дівчину?
На чужині не ті люде, —
Тяжко з ними жити!
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити».
Сидить козак на тім боці, —
Грає синє море.
Думав, доля зустрінеться, —
Спіткалося горе.
А журавлі летять собі
Додому ключами.
Плаче козак — шляхи биті
Заросли тернами.
Аналізуємо:
- Яким настроєм пройнятий вірш? У якому темпі, на твою думку, слід читати цей твір? Чому?
- Як ти зрозумів вислів «пішов козак світ за очі»?
- Якої долі, на твою думку, хотів козак? Чому він опинився по той бік синього моря?
- Поміркуй, з якою метою поет вводить образ журавлів.
- Знайди в тексті слова, у яких висловлено тугу за рідним краєм.
Мислимо:
Спробуй побути дослідником. Знайди в доступних тобі джерелах інформацію про рід Тараса Шевченка.
Що тебе зацікавило в житті малого Тараса? Про що хочеш дізнатися?
Пригадай, яким був малий Тарас. У чому незвичайність його дитячих захоплень і вражень?
Що могло дати поштовх розвиткові його таланту?
Що таке, на твою думку, талант?
Що потрібно, щоб розвинувся твій талант.
ІВАН ПІДКОВА
- Було колись — в Україні
- Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли пановати.
Пановали,добували
І славу, і волю;
Минулося — осталися
Могили на полі.
Високії ті могили,
Де лягло спочити
Козацькеє біле тіло,
В китайку1 повите.
Високії ті могили
Чорніють, як гори,
Та про волю нишком в полі
З вітрами говорять.
Свідок слави дідівщини
З вітром розмовляє,
А внук косу несе в росу,
За ними співає.
Було колись — в Україні
Лихо танцьовало,
Журба в шинку мед-горілку
Поставцем кружала.
Було колись добре жити
На тій Україні...
А згадаймо! Може, серце
Хоч трохи спочине.
II
Чорна хмара з-за Лиману2
Небо, сонце криє.
Синє море звірюкою
То стогне, то виє.
Дніпра гирло затопило.
«Ануте, хлоп'ята,
На байдаки!3 Море грає —
Ходім погуляти!»
Висипали запорожці —
Лиман човни вкрили.
«Грай же, море!» — заспівали
Запінились хвилі.
Кругом хвилі, як ті гори:
Ні землі, ні неба.
Серце мліє, а козакам
Того тілько й треба.
Пливуть собі та співають;
Рибалка4 літає...
А попереду отаман
Веде, куди знає.
Походжає вздовж байдака,
Гасне люлька в роті;
Поглядає сюди-туди —
Де-то буть роботі?
Закрутивши чорні уси,
За ухо чуприну,
Підняв шапку — човни стали.
«Нехай ворог гине!
Не в Синопу5, отамани,
Панове-молодці,
А у Царград, до султана,
Поїдемо в гості!»
«Добре, батьку отамане!» —
Кругом заревіло.
«Спасибі вам!»
Надів шапку.
Знову закипіло
Синє море; вздовж байдака
Знову похожає
Пан отаман та на хвилю
Мовчки поглядає.
Цікаво:
Козацький флот складався з човнів, які запорожці називали байдаками, або чайками. Це легкі човни, видовбані зі стовбурів столітніх лип, завдовжки близько двадцяти і завширшки близько чотирьох метрів. Чайка вміщувала 50-70 запорожців, а ще запас куль, пороху, харчів та води, 4-5 малих гармат. Оскільки чайки мали дві корми, то на ходу легко змінювали напрямок, були значно швидшими за масивні турецькі галери. На щоглі передньої чайки майорів козацький прапор.
Думаємо:
- Про які часи згадує поет? Чому каже: «Було колись...»? Пригадай з уроків історії України, що ти знаєш про козацтво. >
- Що це за «чорна хмара», яка «сонце криє»? Звідкіля вона видніється?
Аналізуємо:
- «Синє море звірюкою то стогне, то виє» — який це художній засіб? Знайди і зачитай ті художні засоби, які поет використовує для зображення моря та бою. З якою метою змальовано цей грізний пейзаж?
- Охарактеризуй козацького ватажка. Зачитай рядки поеми, у яких змальовано поведінку отамана. Чому, на твою думку, отаман наказує взяти курс не на Синоп, а на столицю Туреччини Царград (Стамбул), адже це місто краще укріплене? Про що це свідчить?
Мислимо:
Якими були стосунки отамана з підлеглими? Обґрунтуй свої міркування рядками з поеми.
Поясни, як автор ставиться до своїх героїв. Обґрунтуй свою думку.
ТАРАСОВА НІЧ
На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає,
Кругом хлопці та дівчата,
Як мак процвітає.
Грає кобзар, виспівує,
Вимовля словами,
Як москалі, орда, ляхи
Бились з козаками,
Як збиралась громадонька
В неділеньку вранці,
Як ховали козаченька
В зеленім байраці.
Грає кобзар, виспівує,
Аж лихо сміється...
«Була колись гетьманщина,
Та вже не вернеться!..
Встає хмара з-за Лиману,
А другая з поля,
Зажурилась Україна —
Така її доля!
Зажурилась, заплакала,
Як мала дитина.
Ніхто її не рятує...
Козачество гине,
Гине слава, батьківщина,
Немає де дітись.
Виростають нехрещені
Козацькії діти,
Кохаються невінчані,
Без попа ховають,
Запродана жидам віра,
В церкву не пускають!
Як та галич2 поле криє,
Ляхи, уніяти3
Налітають, — нема кому
Порадоньки дати.
Обізвався Наливайко4 —
Не стало кравчини!
Обізвавсь козак Павлюга5 —
За нею полинув!
Обізвавсь Тарас Трясило
Гіркими сльозами:
«Бідна моя Україно,
Стоптана ляхами!
Україно, Україно!
Ненько моя, ненько!
Як згадаю тебе, краю,
Заплаче серденько!..
Де поділось козачество,
Червоні жупани?
Де поділась доля-воля?
Бунчуки?6 Гетьмани?
Де поділося? Згоріло?
А чи затопило
Синє море твої гори,
Високі могили?..
Мовчать гори, грає море,
Могили сумують,
А над дітьми козацькими
Поляки панують.
Грай же, море, мовчіть, гори,
Гуляй, буйний, полем —
Плачте, діти козацькії,
Така ваша доля!»
Обізвавсь Тарас Трясило
Віру рятовати,
Обізвався, орел сизий,
Та й дав ляхам знати!
Обізвався пан Трясило:
«А годі журиться!
А ходім лиш, пани-брати,
З поляками биться!»
Вже не три дні, не три ночі
Б'ється пан Трясило.
Од Лимана до Трубайла7
Трупом поле крилось.
Ізнемігся козаченько,
Тяжко зажурився,
А поганий Конецпольський
Дуже звеселився.
Зібрав шляхту всю докупи
Та й ну частовати.
Зібрав Тарас козаченьків
Поради прохати,
«Отамани товариші,
Брати мої, діти!
Дайте мені порадоньку,
Що будем робити?
Бенкетують вражі ляхи
Наше безголов'я».
«Нехай собі бенкетують,
Нехай на здоров'я!
Нехай, кляті, бенкетують,
Поки сонце зайде,
А ніч-мати дасть пораду
Козак ляха знайде».
Лягло сонце за горою,
Зірки засіяли,
А козаки, як та хмара,
Ляхів обступали.
Як став місяць серед неба,
Ревнула гармата,
Прокинулись ляшки-панки —
Нікуди втікати!
Прокинулись ляшки-панки,
Та й не повставали.
Зійшло сонце — ляшки-панки
Покотом лежали.
Червоною гадюкою
Несе Альта8 вісті,
Щоб летіли круки з поля
Ляшків-панків їсти.
Налетіли чорні круки
Вельможних будити;
Зібралося козачество
Богу помолитись.
Закрякали чорні круки,
Виймаючи очі,
Заспівали козаченьки
Пісню тії ночі,
Тії ночі кривавої,
Що славою стала
Тарасові, козачеству,
Ляхів що приспала.
Над річкою, в чистім полі,
Могила чорніє,
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє.
Сидить ворон на могилі
Та з голоду кряче...
Згада козак гетьманщину,
Згада та й заплаче!
Було колись, панували,
Та більше не будем!..
Тії слави козацької
Повік не забудем!..»
Умовк кобзар, сумуючи:
Щось руки не грають.
Кругом хлопці та дівчата
Слізоньки втирають.
Пішов кобзар по улиці —
З журби як заграє!
Кругом хлопці навприсядки,
А він вимовляє:
«Нехай буде отакечки!
Сидіть, діти, у запічку,
А я з журби та до шинку,
А там найду свою жінку,
Найду жінку, почастую,
З вороженьків покепкую».
Цікаво:
На Запорізькій Січі збиралося багато освічених, культурних людей, серед яких були випускники братських шкіл, вихованці Києво-Могилянської академії. Там були свої літописці, бандуристи, поети, художники, лікарі, інженери, архітектори. Запорожці будували на Січі церкви.
Найвідоміший український народний танок гопак народився під час військових походів. Він був ніби тренуванням, підготовкою до майбутнього бою.
Козацьких отаманів завжди супроводжували співці-кобзарі, їх нарівні з усіма утримували на Січі. Ця традиція корінням сягає в часи Княжої доби України. Тоді князі виступали в похід зі своїми співцями-боянами, які водночас були зв'язкови-ми між військом і народом. Недарма на старовинних картинах України-Русі зма* льовано козака з кобзою, а побіля нього — осідланий кінь та зброя. До нас дійшли й імена давніх співців — Бояна і Митуси.
Кобзарі завжди були з народом. Перед кожним козацьким походом ватаги коб~ зарів вирушали із Січі по всій Україні, йшли від села до села, від хати до хати, їх можна було побачити на велелюдних ярмарках, на церковних майданах скрізь, де збиралося найбільше людей. Своїм сильним і полум'яним словом вони закликали до боротьби, а у вирішальну хвилину йшли в бій.
Дійшли до нас й імена співців-кобзарів. Це Остап Вересай, Самійло Яшний, Федір Холодний та багато інших талановитих українців.
Улюбленим персонажем українських народних художників був козак Мамай. Здебільшого його зображували біля вогнища з бандурою і люлькою. До списа прип'ятий зазвичай кінь, неподалік — собака. Картина, подана нижче, дещо відрізняється від традиційних.
Уважно розглянь репродукцію народної картини «Козак Мамай». Що най-прикметнішого ти помітив на ній? Які деталі розповідають про улюблені заняття українського козака? Чи є щось, що свідчило б про особливості його вдачі, характеру?
Українські народні прислів'я та приказки про козаків:
• Козацькому роду нема переводу.
• Де козак, там і слава.
• Козак не боїться ні тучі, ні грому.
• То не козак, що не думає отаманом бути.
Аналізуємо:
Де в тексті поеми є рядки, у яких поет розповідає про становище в Україні.
Хто ж намагався захистити Україну? Що ви знаєте про козацьких ватажків?
Якими образами поет передає тяжке життя в Україні.
З ким порівнює поет Тараса Трясила. Чи випадкове таке порівняння? Обґрунтуйте свої міркування.
Які були стосунки між отаманом і козаками. Знайдіть ті слова поеми, які засвідчують ці стосунки.
- Поема «Тарасова ніч» має обрамлення: на початку і в кінці твору йдеться про кобзаря — народного співця. Охарактеризуйте образ народного співця, розкажіть про його роль у житті українців часів Тараса Шевченка.
- Поміркуйте, з якою метою поет згадує козацьких ватажків Северина Наливайка, Павлюга (Павлюка), що загинули за Україну.