9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії, у хаті кріпака пана Енгельгардта, Григорія Шевченка та Катерини Якимівни Бойко, народився син Тарас. Згідно з родинними переказами його діди і прадіди козакували, служили у Війську Запорізькому, брали участь у визвольних війнах і повстаннях, які відбувалися в Україні ХVII-ХVIII ст.
Матеріали для ознайомлення, що розміщені на сайті:
Тарас Шевченко. Поезія трьох літ
Тарас Шевченко. Заслання та останні роки життя
Тарас Шевченко та Тернопільщина
З дитинства був допитливим, любив малювати, співати. Тарасові було дев’ять років, коли він, Катря, Ярина, Марія, Микита і Йосип залишилися без матері. Батько одружився вдруге. Мачуха мала трьох своїх дітей, і життя в хаті стало нестерпним.
Сім’я Тараса на чолі з батьком повернулася до села Кирилівки (нині Шевченкове (Звенигородський район)) на Київщині, звідки був родом Григорій Іванович. Дитячі роки Тараса минають у цьому селі.
Восени 1822 року Тарас Шевченко починає вчитися грамоти у місцевого дяка та знайомиться з творами Г. Сковороди.
Тарас чумакує з батьком. Буває в Звенигородці, Умані, Єлисаветграді (тепер Кіровоград). Навесні 1825 року від тяжкої праці на панщині помер Тарасів батько — Григорій Іванович Шевченко. Залишившись сиротою, Тарас іде наймитувати до дяка Богорського. Як «школяр-попихач» носить воду, опалює школу, обслуговує дяка, читає псалтир над померлими, продовжує навчання. Під час навчання Шевченко ознайомився з деякими творами української літератури. Не витерпівши знущань дяка П. Богорського, Тарас тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра. І знаходить, відчуваючи великий потяг до живопису, кілька днів наймитує і «вчиться» малярству у диякона Єфрема. Зустрічається з Оксаною Коваленко, подругою дитинства, яку не раз згадує у своїх творах. Саме їй присвячено вступ до поеми «Мар’яна-черниця».
Наймитуючи в кирилівського попа Г. Кошиці, Тарас буває в м. Богуславі (куди возив поповича до школи і на продаж яблука та сливи). 1828 року Шевченка взяли слугою до панського двору у с. Вільшану, куди він пішов за дозволом, щоб вчитися у хлипнівського маляра.
За сонцем хмаронька пливе
За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає
І сонце спатоньки зове
У синє море: покриває
Рожевою пеленою,
Мов мати дитину.
Очам любо. Годиночку,
Малую годину
Ніби серце одпочине,
З Богом заговорить...
А туман, неначе ворог,
Закриває море
І хмароньку рожевую,
І тьму за собою
Розстилає туман сивий,
І тьмою німою
Оповиє тобі душу,
Й не знаєш, де дітись,
І ждеш його, того світу,
Мов матері діти.
Садок вишневий коло хати
Садок вишневий коло хати
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сем’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.