Фольклор – (народна мудрість) усна народна творчість, характерними ознаками якої є колективність творення, анонімність та багатоваріантність.
Сам термін “фольклор” утвердився в 2 пол. 19 ст. і вживався паралельно з назвою “народна творчість”. Вчені стверджують, що фольклор виник разом із мовою. Якщо період становлення і розвитку писемності нараховує у східних слов’ян 1 тис. років тому, то усна народна творчість у 50-60 разів давніша. Отже, народна творчість протягом тисячоліть була чи не єдиним джерелом з якої наші пращури черпали естетичну насолоду. Минуло багато віків, перш ніж поряд з фольклором постала художня література. В усі часи письменники використовували кращі зразки фольклору в своїх творах. В Україні традицію збирати, вивчати, вводити в свої твори розпочав Г.Сковорода, продовжували І.Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, Т.Шевченко.
Народна пісня — це народна історія, жива, яскрава, сповнена барв, істини, історій, яка розкриває все життя народу. Однією з найважливіших і найбагатших частин художньої культури українського народу є його усна народна творчість. Скільки прекрасних перлин, багатих, цікавих за змістом, яскравих мистецькою формою має вона! Та найбільшою окрасою є пісні.
