Ліричні вірші, поеми, автобіографічна проза Володимира Сосюри пронизані неповторними мотивами переживань любові та ненависті, радості і страждань, душевних злетів і падінь.
Любіть Україну
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!
Паспорт твору
Тема: зображення поетичного образу України, її краси її величі.
Ідея: возвеличення палкого кохання українців до рідного краю, Батьківщини.
Основна думка: любов до України є єдністю з невід’ємних частин духовності людини
Жанр: громадянська лірика.
Римування: перехресне.
Віршований розмір: амфібрахій.
Художні засоби:
Епітети: вишнева Україна, мова солов’їна, хмари пурпурові, весни світлі і щирі
Порівняння: любіть Україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води, між братніх народів, мов садом рясним, сіяє вона над віками, «як та купина, що горить — не згора»
Метафора: «в просторів солодкому чарі»
Історія створення: 1951 р. в газеті "Правда" з'явилася стаття "Против идеологических извращений в литературе", у якій В. Сосюру за цей вірш засуджено як буржуазного націоналіста, адже "страшними" для тодішніх інтернаціоналістів видалися такі рядки з вірша: "Без неї ніщо ми, як порох і дим!"
Поезія написана у 1944 р. - році остаточного визволення України від німецько-фашистських загарбників. Твір є великим проявом безмежної любові поета до рідної Батьківщини і її культури.
Імпульсом для написання поезії стали факти цинічного, брутального ставлення компартійних чиновників, шовіністів до української культури.
Ідейно-художній аналіз:
У центрі образ «вишневої» України, компонентами якого є все те, що оточує людину з дитинства, дає натхнення, формує самобутню національну ментальність (краса природи, звитяжна історія, волелюбний народ з багатою культурою і солов'їною мовою). Україна усюди: «у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі», в «солов'їній мові», «у пісні у кожній, у думі», «в дитячій усмішці, в дівочих очах».
В. Сосюра, намагаючись осмислити саме поняття «любов до Батьківщини», підкреслює, що воно підносить самоповагу людини.
Поезія має форму послання. Автор звертається до молоді, бо майбутнє держави саме в її руках.
Анафора «Любіть Україну» робить твір щирим, композиційно завершеним.
Васильки
Васильки у полі, васильки у полі,
і у тебе, мила, васильки з-під вій,
і гаї синіють ген на видноколі,
і синіє щастя у душі моїй.
Одсіяють роки, мов хмарки над нами,
і ось так же в полі будуть двоє йти,
але нас не буде. Може, ми квітками,
може, васильками станем — я і ти.
Так же буде поле, як тепер, синіти,
і хмарки летіти в невідомий час,
і другий, далекий, сповнений привіту,
з рідними очима порівняє нас.
Паспорт твору "Васильки"
Тема: оспівування щирого почуття, щасливої миті у душі закоханих.
Ідея: возвеличення кохання — смисл життя кожної людини.
Основна думка: «…і синіє щастя у душі моїй».
Жанр: інтимна лірика.
Римування: перехресне.
Віршоний розмір: шестистопний хорей з широким використанням пірихію (парних ненаголошених складів). Цей розмір відповідає народнопісенному.
ХУДОЖНІ ЗАСОБИ «ВАСИЛЬКИ»
- Повтори: «Васильки у полі»
- Метафори: «гаї синіють», «щастя синіє у душі…», «осіяють роки», «синіє поле», «хмарки летять».
- Порівняння: «Васильки у полі… — васильки з-під вій», «одсіяють роки, мов хмарки на небі».
- Епітет: «рідні очі».
ІДЕЙНО-ХУДОЖНІЙ АНАЛІЗ
Сині васильки автор порівнює з кольором очей коханої. Цю барву художники-живописці вважають холодною. А під пером поета вона наповнюється теплом: «І синіє щастя у душі моїй».
Природа у вірші одухотворена, вона радіє і сумує разом з ліричним героєм, у душі якого панує оптимістичний настрій навіть тоді, коли він усвідомлює конечність людського життя. На зміну одному поколінню приходить інше, а вічними й нетлінними зостаються краса кохання, теплота людських сердець, єднання людини з природою:
Так же буде поле, як тепер, синіти і хмарки летіти в невідомий час,і другий, далекий, сповнений привіту,з рідними очима порівняє нас.
У вірші немає суму, що таке недовговічне людське буття. Оптимістична і філософська в своїй основі поезія вічно молодого співця допомагає людям жити й любити.