Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
Ліна Костенко
Анатолій Мойсієнко народився 9 липня 1948 в селі Бурівка на Чернігівщині. Закінчив філологічний факультет Ніжинського державного педінституту ім. М. Гоголя. Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Автор ряду досліджень з філології, зокрема книжок "Слово в аперцепційній системі поетичного тексту: декодування Шевченкового вірша" (1997, 2006), "Традиції модерну і модерн традицій" (2001), "Динамічний аспект номінації" (2004), "Традиції модерну і модерн традицій. Книга друга" (2007), "Мова як світ світів: Поетика текстових структур" (2008) тощо. Опублікував поетичні збірки "Приємлю" (1986), "Сонети і верлібри" (1996, 1998), "Шахопоезія" (1997), "Сім струн" (1998, 1999), "Віче мечів" (1999), "Нові поезії" (2000), „Спалені камені” (2003), „Вибране” (2006), "З чернігівських садів: нові сонети і верлібри" (2008).
Твори А. Мойсієнка перекладалися німецькою, англійською, російською, білоруською, польською, угорською, румунською мовами. Виступає також як перекладач з німецької та слов"янських мов. Упорядник двотомної антології "Золотий гомін: українська поезія світу" (1991, 1997), антології різномовної поезії України "На нашій, на своїй землі" в трьох книгах (1995, 1996). Член Національної спілки письменників України (1988), один із засновників гурту поетів-паліндромістів "Геракліт" (1991). Лауреат літературних премій "Благовіст", Бориса Нечерди, Івана Кошелівця.
«Жовтень жовті жолуді»
Жовтень жовті жолуді
На базар несе,
Пише осінь охрою
Золоте есе.
Листопадом, бабиним літом
Набиває вітер
золотий кисет,
злотом люльку креше,
золоті пожежі
попасом пасе.
Сонце — обережне —
Золотими клешнями —
В золоту Родощ
Золотим пожежником
Походжає дощ.
Паспорт твору:
Жанр — пейзажна лірика
Тема — зображення дивовижного світу осінньої природи рідного краю
Ідея — висловити захоплення казковою суттю осінньої пори.)
Основна думка – філософія природи – бути схожою на людей, щоб ті звернули увагу на її неповторність і подібність із ними, закликати берегти її, милуватись нею.
Віршовий розмір — верлібр
Вірш не поділений на строфи, рядки різної довжини, окремі з них римуються: несе-есе, Родощ-дощ, і написані хореєм. Отже, вірш має вільну будову, наближену до верлібра
А. Мойсієнко як лірик, пропонує нам розмаїття вдало підібраних зорових (жовтень несе жолуді, вітер набиває листям кисет), слухових (креше), кольористичних (жовті жолуді, золоте есе, золотий кисет) образів, з яких зіткані пейзажні картини. Цей вірш – відбиток осіннього настрою поета.
Художні засоби
Метафори та персоніфікації, (жовтень несе жолуді, осінь пише охрою, вітер набиває кисет, креше люльку, пожежі пасе, дощ-пожежник).
Епітет «золотий» автор використовує 7 разів, у сполученні з різними іменниками, створюючи неповторні поетичні образи.
Алітерація звука: [ж ] (перший рядок складається зі слів, що починаються на одну літеру), звуків [с], [ш] ( несе, осінь, есе, пише, креше)
Художній аналіз вірша
Справжня поезія здатна змінювати наше сприйняття світу. Вона дає можливість побачити те, чого ми просто не помічаємо через щоденні турботи. Саме завдяки поезії ми щоразу по-новому відкриваємо для себе казкову красу природи. Звичайний осінній пейзаж під пером майстра слова олюднюється й оживає, наповнюється в нашій уяві яскравими кольорами і звуками. Анатолій Мойсієнко зображує осінь у стані и найбільшої краси — вона викликає не сум, а захоплення. Присутність ліричного героя у творі «Жовтень жовті жолуді…» виражена мінімально. Він постає як заворожений спостерігач, який читає «золоте есе» осені в загадковій книзі природи.
У творі панують осінні кольори, золотий і жовтий. Не раз уживаний епітет «золотий» викликає в уяві привабливу картину не сумної і плаксивої, а саме красивої і величної осінньої природи.