Словник містить адаптовані до шкільного курсу української літератури терміни та поняття за чинними програмами середньої школи з урахуванням загальних методичних принципів вивчення теорії літератури.

 

   

 

Автобіографія (від гр. сам, життя, пишу) — опис автором свого особистого життя; художній життєпис. Від мемуарів або щоденника відрізняється наявністю елемента вимислу та узагальнення. Якщо у художньому творі автор використовував події свого особистого життя як вихідний матеріал, опрацьований ним, такий твір називається автобіографічним.

Акровірш— вірш, написаний так, що початкові букви рядків, прочитані згори вниз, утворюють слово або словосполучення, найчастіше — це ім'я автора чи адресата; віршована загадка.

Алегорія (від гр. інакомовлення) — інакомовне відображення абстрактного поняття, передане за-допомогою конкретного образу. Алегорія складається з двох елементів:

1) смислового — це яке-небудь поняття або явище (мудрість, хитрість, доброта, дитинство, природа тощо), яке прагне зобразити автор, не називаючи його;

2) образно-предметного — це конкретний предмет, істота, зображена в художньому творі. Зв'язок алегорії із зазначеними поняттями більш прямий і менш значний, ніж у символа. Алегорія висловлює строго визначений предмет або поняття. В цілому алегорія та символ дуже близькі.

Анафора (від гр. виношення нагору) — єдинопочаток; повторення слова або групи слів на початку декількох фраз чи строф.

Балада (від фр. танцювати) — ліро-епічний твір з драматично напруженим сюжетом. Баладі властиві невелика кількість персонажів, підкреслена узагальненість, відсутність деталізації, стислість у викладі матеріалу, «магічна» музичність. Балади пов'язані з народними легендами, поєднують в собі перекази й пісні.

Байка — невеликий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом, в якому людське життя відтворюється або в образах тварин, рослин і речей, або зведене до простих і умовних стосунків. Фабула байки коротка, динамічна і драматична. З 50-х років все більшої популярності набувають прозові байки. Як і віршовані, вони бувають сюжетні, байки-мініатюри й байки-приповідки.

Верлібр або вільний вірш — один з видів віршів, ритмічна єдність якого ґрунтується на відносній синтаксичній завершеності рядків (речення, синтагми) і на їх інтонаційній подібності. Вільний вірш не допускає переносів. В порівнянні з попередніми системами віршування верлібр не поділяється на стопи, рядки його мають різну довжину, різну кількість наголосів, довільно розташованих. Верлібр не використовує рим, тому не поділяється і на строфи.

Вірш — це невеликий за розміром твір, побудований за законами віршованої мови.

Віршова мова—ритмічно організована мова з метою посилення її виразності й емоційності. Віршована мова в художній літературі, як і мова художньої прози, характеризується спільною ознакою — образністю. Але на відміну від прози віршована мова є розмірена, ритмічно організована, поділена часто на строфи. Вона більш емоційна і експресивна.,

Віршована мова характеризується своєрідністю інтонації й особливим темпом, пов'язаним з більшою кількістю пауз, ніж це буває у прозі.

Герой літературного твору – дійова особа в художньому творі, змальовані широко і всебічно, в складних взаєминах з життям та іншими особами і наділена яскраво окресленим характером.

Розрізняють у творі героїв: головних, другорядних та епізодичних.

Гімн – (урочиста пісня) один з видів ліричної поезії: хвалебна пісня (поетичний і музичний твір) на честь якогось героя чи події.

Гіпербола (перебільшення) — різке перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ, їх кількості, розмірів, сили тощо, щоб надати зображуваному виняткової виразності, загостреності з метою виявлення емоційності, захоплення або презирства.

Гумор (від англ. настрій, схильність) —м'яка форма комічного; сміх, який не ставить за мету викриття явища; добродушне підсміювання.

Діалектизми (від гр. говір, наріччя) — елементи народної мови, місцеві діалекти.

Діалог (бесіда, розмова між двома особами)—розмова, в якій беруть участь дві особи, іноді — кілька осіб.

Деталь художня - така виразна подробиця або штрих, яка особливо збуджує думку, часто викликає в уяві цілу картину, робить зображення дуже відчутним і яскравим. Художня деталь може відображати подробиці обставин, зовнішності, пейзажу, портрета і взагалі бути домінантою цілого твору.

Епічний образ – об’єктивно змальований образ в розповідному художньому творі (романі, повісті, оповіданні, новелі, нарисі). В епічному творі автор має змогу розкрити образи людей з особливою повнотою і всебічністю. Він може більш чи менш докладно розповісти про життєвий шлях персонажів.

Загадка—вигадливий поетичний опис предмета чи явища, яке потрібно відгадати; жанр усної народної творчості

Інверсія (від лат. перестановка) — порушення загальноприйнятої граматичної послідовності мови; перестановка частин фрази, яка надає їй особливої виразності.

Інтер'єр—обстановка дому чи садиби.

Історизм — здатність художньої літератури передавати обличчя історичної епохи в конкретних людських долях і подіях.

Казка літературна (авторська) — тісно пов'язана з народною, але на відміну від неї, має автора (письменника або поета). У деяких К. використані перероблені фольклорні сюжети і образи, але це не змінює суті справи — К. л. виражає, в першу чергу, погляд на світ, притаманний конкрет­ному письменнику, а не всьому народові, хоча зовнішньо К. народна і авторська К. дуже схожі.

Казка фольклорна (народна) — цікаве усне оповідання про неймовірну, але повчальну істо­рію. Головною відмінною рисою К. є наявність дива, фантастики, вимислу, розважливої спрямова­ності.

Коломийки - (від назви міста і річки Коломиї на Івано-Франківщині—дуже поширені, особливо на західноукраїнських землях, короткі жартівливі пісеньки, виконувані за усталеною мелодією як приспівки до танцю чи без нього.

Для коломийки характерне паралельне зображення явищ природи й подій людського життя, використання антитез, образів-символів, постійних епітетів і метафор.

Колискові пісні – народні пісні, що співають тоді, коли заколисують дітей, присипляють їх. У цих піснях виявляється любов матері до дитини, думи про майбутнє. Їм властива проста мелодія і розмірений ритм, що відповідав гойданню колиски.

Композиція (від лат.  укладання, поєднання) — співвідношення частин твору, яке відбиває складність зображуваних у ньому явищ життя; послідовна вибудова, розміщення та взаємозв'язок частин, образів, епізодів художнього твору; побудова твору, обумовлена його змістом і жанровою формою. Притаманна будь-якому творові.

Кульмінація (вершина) — момент найвищого напруження дії, вершина конфлікту; кульмінація виявляє основну проблему твору та характери героїв граничне ясно; після неї дія послаблюється.

Легенда (від лат. Іедепо" — те, що слід прочитати) — один із жанрів неказкової народної прози, народне передання про видатну подію чи вчинок якої-небудь людини, в основі якого—диво, фантастичний образ або уявлення, яке сприймається оповідачем як достовірне. Водночас сюжет легенди базується на реальних або допустимих фактах; легендарний герой може мати свій прооб­раз у реальному житті, в історичній дійсності.

Ліричний герой — образ поета (його ліричне «я»), чиї переживання, думки та почуття відображено в ліричному творі. Уявлення про Л. г. складають на основі знайомства з його внутрішнім світом, який розкривається не через вчинки, а через переживання, душевні стани. Умовне поняття; на його основі створюється цілісне уявлення про творчість поета, його переживання, які відображаються у творі, але не в його особі. Л. г. не тотожний авторові.

Лірична проза —- твір будь-якого прозового жанру, емоційно насичений, пронизаний авторським почуттям.    

Літопис — послідовний опис історичних подій їх свідком чи учасником; найдавніший вид оповідної давньоруської літератури.

Метафора (від гр. перенесення) — переносне значення слова, заснована на уподібненні одного предмета чи явища іншому за схожістю або за контрастністю; приховане порівняння, побудоване на схожості або контрастності явищ, у якому слова «як», «нібито», «неначе» відсутні, але маються на увазі. Різновидами метафор є уособлення — уподібнення живій істоті та уречевлення — уподібнення предмету.

Мотив (від фр. —мелодія, наспів) — музичний термін. Найменший елемент сюжету. Термін частіше використовується відносно творів усної народної творчості. У літературознавстві мотивом називають тему ліричного твору.

Новела (від італ новина)—близька до оповідання жанрова форма, яка відзначається чіткістю зображуваних подій, несподіваністю їх розвитку та розв'язки. Тип малої форми оповіді, який виник в епоху Відродження; характеризується динамічною інтригою та увагою до особистості героя, його індивідуальної свідомості та вчинків. Н.—один із жанрів епічного роду літератури.

Образ художній—особлива форма відображення дійсності мистецтвом; зображення людського життя, окремих його боків, в індивідуалізованій формі (одне з основних понять літератури). Об'єднує у собі загальне і часткове, узагальнення та індивідуалізацію. Реальне життя відбивається в художньому творі, в художніх образах.

Образ автора (оповідача)—умовний носій авторської мови в прозовому творі, від особи якої ведеться оповідь.

Оповідання — прозовий твір малого обсягу з динамічним розвитком сюжету. Звичайно в оповіданні зображається один епізод або подія з життя героя, тому діючих осіб в оповіданні небагато, а описувані дії протікають на невеликому, обмеженому проміжку часу.

Пісня – невеликий (3-5 куплетів)  ліричний вірш, що виконується співом.

Переказ — усне народне оповідання про визначні історичні події та їх героїв. Перекази за своїм змістом близькі до народних легенд і сказань, але відзначаються більшою фактичною досто­вірністю і відсутністю казково-фантастичних елементів.

Пейзаж (від фр. країна, місцевість) — опис, картина природи, частина реальної обстановки, у якій розгортається дія. Пейзаж може підкреслювати або передавати душевний стан персонажів: при цьому внутрішній стан людини уподібнюється або протиставляється життю природи.

Повість — прозовий жанр описово-оповідного типу, в якому життя подається у вигляді ряду епізодів з життя героя, середня епічна форма, яка показує етап життя героя. За обсягом П. більша, ніж оповідання, і ширше зображує людське життя, охоплюючи низку його епізодів, які складають період життя головного персонажа. У ній більше подій і діючих осіб; почасти вирізняється хроноло­гічний розвиток сюжету та відповідна побудова композиції. Частіше за все, це історія життя людини, розказана або від особи автора, або від особи самого героя. Значення терміна протягом кількох століть змінювалося.

Поема (від гр. творити) — великий віршований твір із сюжетно-оповідною організа­цією, повість або роман у віршах, багаточастинний твір, у якому зливаються воєдино епічне та ліричне начала. Поему можна віднести до ліро-епічного жанру літератури, оскільки оповідь про історичні події і події життя героїв розкривається в ній через сприйняття і оцінку оповідача.

Підтекст — не висловлене прямо в тексті, але ніби витікаючи з окремих реплік, деталей ставлення автора до діючих осіб, їх взаємин, сюжетних ситуацій; неявний смисл, який може не співпадати з прямим смислом тексту.

Порівняння — форма поетичної мови, основана на порівнянні двох предметів або явищ з метою пояснити один з них за допомогою іншого («очі, як небо, голубі», «слово — золото» тощо).

Портрет (від фр. зображати) — зображення зовнішності героя (обличчя, фігури, одягу, манери поведінки) як засіб його характеристики; різновид опису. Портрет — один із засобів характеристики образу.

Пригодницький твір – або авантюрний . прозовий твір, сюжет якого наповнений великою кількістю пригод та незвичайних подій. Ці романи відзначаються нанизуванням безкінечної кількості окремих цікавих епізодів, у яких героєві раз у раз загрожує небезпека.

Приказка — влучний образний вислів, який не містить у собі узагальнюючого смислу.

Прислів'я — короткий, закінчений, образний народний вислів узагальнюючого характеру.

Псевдонім (від гр. вимисел —видумане ім'я, використовуване письменником для приховання справжнього з якихось причин

Рима (від гр. співмірність) — повтор звуків, які пов'язують закінчення двох або більше рядків (наприклад, «грози — морози», «гірлянди — троянди» тощо), співзвучність у кінці рядків, композиційно-звуковий повтор у кінці двох або кількох рядків.

За розміщенням у рядках розрізняють рими: парні (суміжні), які пов'язують суміжні рядки; перехресні— які римують перший і третій, другий і четвертий рядок тощо; охоплюючі — які римують у чотиривірші перший та четвертий, другий і третій рядки.

Ритм (від гр.  отруйність, співмірність) — повторюваність у віршованій мові однорідних звукових, інтонаційних, синтаксичних особливостей (може бути мелодичним і немелодичним); періодичне повторення якихось елементів віршованої мови через певні проміжки; впорядкованість його звукового ряду.

Рефрен (від. фр.  приспів) — повторення якогось рядка або низки рядків у кінці стро­фи.

Романтизм — 1) Світорозуміння, яке усвідомлює недосконалість оточуючого світу. 2) Літера­турний напрям, який відбиває світогляд романтиків. В художній творчості романтизм виявляється у показі ідеального героя, його духовного світу та його ідеалів, заради яких він вступає у боротьбу.

Основною рисою романтизму є трагічне двосвіття: герой усвідомлює недосконалість світу і людей, страждає від спілкування з ними і водночас бажає жити в цьому світі, з цими недосконалими людьми, мріє бути ними зрозумілим і прийнятим. Основна властивість—домінанта суб'єктивного над об'єктивним, прагнення не відтворити, а перетворити дійсність, потяг до висунення на перший план виняткового (в характерах і обставинах).

Романтичний герой — герой романтичного твору, який страждає від відчуження, від немож­ливості змінити своє становище та оточуючий світ. Він ідеальний: красивий зовнішньо і внутрішньо, здійснює вчинки у відповідності до своїх ідеалів, жертвує собою в ім'я цих ідеалів та людей, суспіль­ства, якому він не потрібен.  

Сатира (від лат. суміш)—вид комічного, який найбільш нещадно висміює людську недосконалість, сатира виражає різко негативне відношення автора до зображуваного, має умовою висміювання виведеного характеру або явища.

Символ  — предмет або слово, яке умовно виражає суть певного явища (скажімо, хліб-сіль — символ гостинності). Предмет, тварина, знак стають символами, коли їх на­діляють додатковим, винятково важливим значенням (наприклад, хрест став символом християн­ства, а свастика — знак швидкоплинного часу — символом фашизму). Значення символу домис­люється, тому його сприйняття залежить від читачів. Символ багатозначний. Порівняно з алегорією символ більш багатозначний, широкий, дає велику свободу тлумачень. В цілому ж алегорія та символ дуже близькі.

Співомовка—короткий гумористичний вірш, часто побудований на якомусь народному анек­доті, приказці або казковому мотиві.

Строфа (від гр. поворот) — повторюване у даному вірші поєднання кількох віршових рядків, зв’язаних між собою певною системою рим та інтонацією. Особливістю строфи є відносна змістова закінченість.

Сюжет (від фр. предмет, зміст) — система подій у художньому творі, подана в певно­му зв'язку, яка розкриває характери діючих осіб та ставлення письменника до зображуваних життє­вих явищ; послідовність подій, яка складає зміст художнього твору.    

Тема (від гр. те, що покладено в основу) — предмет зображення, люди, відносини, коло подій, яке осмислюється у творі; те, про що оповідає автор.

Усна народна творчість (фольклор) (від англ. народна мудрість, народне знання) — сукупність різних видів і форм словесної творчості, яка побутує в усній формі та створюється колективом авторів, мистецтво проголошуваного слова. Особливості Ф.: колективний характер створення, розповсюдження, усна форма існування, наявність множинності варіантів одного тексту, традиційний набір використовуваних художніх засобів, орієнтація на загальнонародний ідеал, своєрідний характер виконання, передавання творів з покоління в покоління.