Кожна народна пісня складається упродовж років — звісно, хтось перший створює основу сюжету, а потім протягом років чи навіть сторіч виконавці подають до нього щось своє, або щось викидають чи змінюють… Таким чином пісня побутує в багатьох варіантах, а ім’я людини, яка створила пісню, назавжди забувається. Але є й винятки — коли талант народного пісняра настільки великий, що люди пам’ятають автора. І хоча пісня й стає по-справжньому народною, ім’я її творця живе в часі так само як живуть його безсмертні твори.
Такою була поетеса та піснярка з Полтави Маруся Чурай. Дівчина, яка стала легендою… І зараз серед фольклористів точаться суперечки, — чи існувала насправді Маруся Чурай, чи це лише витвір народної уяви, узагальнений ідеальний юний образ?
Біографія Марусі побутує у кількох варіантах. Відомо, що народилась вона в родині Гордія Чурая — славного та чесного козака, що загинув у Варшаві. Донька легендарного батька, вона й сама скоро увійшла в легенду — завдяки своїм пісням, своєму таланту, душевній красі.
Закохана в Гриця Бобренка, Маруся мріє про родинне щастя, але Гриць зраджує її, підкорюючись матері, одружується з іншою. Тоді Маруся вирішує помститися коханому… Після загибелі Гриця їй виносять смертний вирок, але наказ самого гетьмана рятує її. Сама ж Маруся гине невдовзі, за різними відомостями — чи то від сухотів, чи в одному з монастирів, куди дівчина, зламана морально, пішла на прощу. Життя Марусі уривається на початку 50-х років, тобто доля відміряла їй близько двадцяти п’яти років.
Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці
Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки-чарівниці!
Котра дівчина чорні брови має,
То тая дівчина усі чари знає.
У неділю рано зіллячко копала,
А у понеділок пополоскала.
Прийшов вівторок – зіллячко зварила,
А в середу рано Гриця отруїла.
Як прийшов четвер – та вже Гриць помер
Прийшла п’ятниця – поховали Гриця.
А в суботу рано мати дочку била:
"Ой нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?
"Ой мамо, мамо, Гриць жалю не має,
Нащо ж Гриць, мамо, разом двох кохає!
Нехай же не буде ні тій, ні мені,
Нехай достанеться Гриць сирій землі!"
"Оце ж тобі, Грицю, я так ізробила,
Що через тебе мене мати била!
Оце ж тобі, Грицю, за теє заплата –
Із чотирьох дощок дубовая хата!"
Віють вітри, віють буйні
Віють вітри, віють буйні,
Аж дерева гнуться...
Ой як болить моє серце,
А сльози не ллються.
Трачу літа в лютім горі
І кінця не бачу,
Тільки тоді і полегша,
Як нишком поплачу.
Не поправлять сльози щастя,
Серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок,
По смерть не забуде...
Єсть же люди, що і моїй
Завидують долі.
Чи щаслива та билинка,
Що росте на полі?
Що на полі, що на пісках,
Без роси на сонці?
Тяжко жити без милого
І в своїй сторонці!