Одним з найтрагічніших етапів в житті Тараса Шевченка були його арешт та заслання.
Матеріали для ознайомлення, що розміщені на сайті
Тарас Шевченко. Поезія трьох літ
Тарас Шевченко. Заслання та останні роки життя
Тарас Шевченко та Тернопільщина
Твори з альбому “Три літа” стали головним доказом антиімперської діяльності Шевченка (його належність до Кирило-Мефодіївського братства
не була доведена). “За створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів” його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку Микола І дописав: “Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати”.
8 червня 1847 р. Шевченка привезли до Оренбурга, звідти до Орської фортеці, де він мав відбувати солдатську службу. Почалися місяці муштри. В Оренбурзі поет познайомився зі своїми земляками Ф.Лазаревським і С.Левицьким, які стали його друзями й допомагали йому на засланні.
В Орську він порушив царську заборону писати: свої нові твори потай записував до саморобних “захалявних” зшитків. Наприкінці 1849 — на початку 1850 р. в Оренбурзі він переписав ці “невільницькі” поезії в саморобні книжечки, які, згодом зшиті й переплетені, дістали назву “Малої книжки”. В Орській фортеці поет написав 21 твір.
У 1848 р. на клопотання Шевченкових друзів його ввели як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. З жовтня 1848 р.
до початку січня 1849 р. експедиція зимувала на острові Косарал, а з кінця січня до останнього тижня квітня 1850 р. — в укріпленні Раїм, розташованому поблизу гирла Сирдар'ї. Під час зимівлі Шевченко багато малював і написав понад 70 поезій. З травня експедиція продовжувала дослідження Аральського моря, наприкінці вересня повернулася до Раїма, а звідти до Оренбурга. На прохання Бутакова Шевченка залишили в Оренбурзі опрацьовувати матеріали експедиції.
23 квітня 1850 р. Шевченка заарештували за порушення царської заборони писати й малювати. Після слідства його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак, куди він прибув у середині жовтня 1850 р. Цей новий арешт мав фатальні наслідки для поетичної творчості Шевченка на засланні: з обережності він змушений був припинити писати вірші й відновив поетичну діяльність тільки незадовго до звільнення. Проте в ті роки він малював, ліпив з глини та алебастру, написав кілька повістей російською мовою і розпочав щоденник.
1 травня 1857 р. було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду й забороною жити в столицях. 2 серпня 1857 р. Шевченко виїхав із Новопетровського укріплення, маючи намір оселитися в Петербурзі.
У 1852–1857 рр. у Новопетровському укріпленні Шевченко написав російською мовою ряд повістей, з яких збереглося дев'ять — “Наймичка”, “Варнак”, “Княгиня”, “Музыкант”, “Несчастный”, “Капитанша”, “Близнецы”, “Художник”, “Прогулка с удовольствием и не без морали”. Втрачено текст “Повести о безродном Петрусе”. За словами Шевченка, він написав їх близько двадцяти. Жодної з повістей не пощастило надрукувати, хоча такі спроби він робив ще на засланні. Опубліковано їх тільки у 80-х роках XIX ст. Перші три з них були прозовою розробкою сюжетів поем (“Наймичка”, “Варнак”, “Княжна”). Більшість із них написана на українському матеріалі (“Наймичка”, “Княгиня”, “Музыкант”, “Капитанша”, “Прогулка с удовольствием й не без морали”) або з додатком вражень заслання (“Близнецы”, “Варнак”, “Несчастньїй”); виняток — повість “Художник” з часу навчання Шевченка в Академії мистецтв у Петербурзі.
Останні роки життя
У кінці березня 1858 р. Шевченко приїхав до Петербурга, перед тим два тижні пробув у Москві. В останні роки життя він бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам в Україні (складає й видає для них “Букварь южнорусский”). У ці ж роки постійно зустрічається і співпрацює з українськими літераторами — М.Костомаровим, П.Кулішем, Д.Каменецьким, В.Білозерським, Д.Мордовцем та ін., бере участь у виданні альманаху “Хата” й підготовці до видання журналу “Основа”.
Влітку 1859 р. Шевченко відвідав Україну. Зустрівся в Кирилівці з братами й сестрою. Мав намір оселитися в Україні. Шукав клапоть грунту (але обов'язково, щоб Дніпро був коло порога), щоб збудувати хату. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували - звільнили тільки через місяць і запропонували негайно виїхати назад до Петербурга.
У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби (1860 р. Рада Академії мистецтв надала йому звання академіка гравірування). До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858 р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859 р. — 11 і велику поему “Марія”, а 1860 р. — 32. Ще 1858 р. почав клопотатися про дозвіл на друкування творів (після повернення з заслання окремі його поезії з'являються в російських журналах, переважно без підпису автора). Сподівався видати зібрання творів у двох томах, де останній вмістив би твори, написані після арешту 1847 р., однак домігся дозволу цензури лише на перевидання давніх своїх поезій. У січні 1860 р. під назвою “Кобзар” вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій.
У ці ж роки Шевченко пише вірші інтимного змісту, навіяні мріями про особисте щастя, спогляданням жіночої краси. Спершу з Харитиною Довгополенко, потім — з Ликерою Полусмак пов'язував Шевченко заповітну мрію про створення родинного гнізда в Україні, в хатині над Дніпром, “Така, як ти, колись лілея”, “Ликері”, “Барвінок цвів і зеленів”. Руйнація цих надій, занепад здоров'я вели до усвідомлення безвиході, жахали перспективою самотньої старості. Вірші останніх місяців життя вражають трагізмом, безнадією, — почуттями, яким раніше душа поета чинила опір (“Якби з ким сісти хліба з'їсти...”, “Не нарікаю я на Бога...”). 
На початку 1861 р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Незадовго до смерті написав останній вірш — “Чи не покинуть нам, небого...” Проводжав в останню путь поета чи не весь літературно-мистецький Петербург. Похований був на Смоленському кладовищі. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його тіло в Україну й поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі поблизу Канева.