У називних реченнях головний член стверджує наявність предметів чи явищ і виражається іменником у формі називного відмінка (Світлая, дивная ніч (Г. Чупринка)). Називні речення вимовляються з інтонацією повідомлення. Від інших типів односкладних речень вони відрізняються тим, що в них немає і не може бути дієслова. Тому в називних реченнях зазвичай відсутня вказівка на час дії або вона зрозуміла лише зі змісту речення.

Такі речення можуть поширюватися означеннями й додатками, але не обставинами (Глибокі борозни літ (М. Хвильовий)), оскільки обставина передбачає наявність дієслова-присудка. Інколи називні речення можуть починатися вказівними частками ось, от, он (Ось і Каховка (О. Довженко)).

У називних реченнях може бути наявна оцінка предмета чи явища мовцем, що виражається різноманітними частками та окличною інтонацією (От тобі й свято! Ну й місто! Що за нахаба!).

Називні речення найчастіше вживаються в художньому, публіцистичному і розмовному стилях мовлення (Вечір. Тиша. Зорі).