Ускладнене речення не є самостійною синтаксичною одиницею. За структурою воно виступає простим реченням. Сам характер ускладнення може бути різноманітним.

У сучасній українській мові наявні такі семантико-синтаксичні моделі ускладнення речення:

1) відокремлені члени (напівпредикативні конструкції): Як учитель і вихователь я прагнув до того, щоб перекласти в юні серця моральні цінності, створені і завойовані людством протягом багатьох століть... (В.Сухомлинський);

2) однорідні члени: Наші поети співали про Ігоря, Галайду, Вишенського, Крути та вза- галі Україну – а там ті про Трою, французьку революцію, Англію, які ще й на сьогодні більш відомі, ніж ми (Олег Ольжич);

3) звертання, що не перебувають у позиції підмета: Я вас люблю великою любов’ю, моя старенька мамо, тату мій (Д. Павличко);

4) вставні та вставлені слова або конструкції: Не стану вам наводити відгуки про Стефаника його сучасників, – цитат ви ще наслухаєтесь у ці дні, – хоча, власне, думка про нього давно вже склалася одностайна (О.Гончар);

5) опосередковані другорядні члени: Отут в роздоллі, біля гаю, Хороші дні пливуть мої (М.Стельмах).