В узагальнено-особових реченнях присудок вказує на дію, яка може виконуватися будь-якою, тобто кожною особою. Вони означають загальне судження, правило, закономірність.

Головний член (присудок) у таких реченнях найчастіше виражений дієсловом у формі 2-ї особи однини теперішнього чи майбутнього часу (Багато будеш знати — швидко постарієш (Нар. тв.)). Рідше значення узагальненої дії можуть передавати інші форми дієслова:

1) 1-а особа однини і множини (Що маємо, не дбаємо, а втративши, плачемо (Нар. тв.));

2) 2-а особа однини наказового способу (Не кажи «гоп», доки не перескочиш (Нар. тв.));

3) 3-я особою множини теперішнього часу (За одного битого двох небитих дають (Нар. тв.));

4) форма чоловічого роду минулого часу (Цілив у ворону, а попав у корову (Нар. тв.)).

Узагальнено-особові речення переважно вживаються у прислів’ях та приказках, а також у художньому, публіцистичному стилях мовлення.