Прислівник — незмінна самостійна частина мови, що виражає ознаку дії, іншої ознаки, предмета або вказує на обставини, за яких відбувається подія чи явище: Надзвичайно весело, стежка навпростець, побачимося опівдні.
Прислівник не має закінчення. У реченні прислівник найчастіше пов’язаний за змістом із дієсловом-присудком і є обставиною: Дорога додому пролягала через ліс. Іноді прислівник, пов’язаний за змістом із іменником, є означенням: Нам перейшли шлях уповні та Місяць уповні заглянув у вікно. Прислівник може бути вставним словом: Що таке, по-вашому, щастя?
Способи творення прислівників
Прислівники творяться такими способами: префіксальним: невисоко, замало; суфіксальним: добре, гарнісінько: префіксально-суфіксальним: по-українськи, наодинці; злиттям основ: ліворуч, босоніж; складанням однакових або близьких за значенням слів: часто-густо, ледь-ледь; перехід інших частин мови в прислівники: жаль, зимою.
Треба розрізняти прислівники, які пишемо разом, та однозвучні із ними іменники з прийменниками, від яких їх утворено: А на горі ще лежить сніг. Нагорі сніг гарний, а внизу мокрий.