Морфологія (від грецьких слів morphe — форма і logos — учення) — розділ граматики, в якому вивчається граматична будова слів, дається класифікація частин мови.
Іменник — це частина мови, яка означає назву предмета і відповідає на питання хто? або що?
Іменник називає конкретні предмети, речі, (стіл, хліб, яблуко, море, зошит), істоти (батько, учитель, артист, Микола), тварини, рослини (кінь, лев, соловей, жито), явища природи (сніг, ожеледь, веселка), ознаки, властивості (бідність, доброта, чемність), дії (боротьба, виховання, слухання), числові поняття (одиниця, десяток, сотня).
Іменник має граматичні категорії роду, числа й відмінка. За характером відмінкових закінчень іменники поділяються на чотири відміни.
У реченні іменники виступають у ролі підметів, додатків, обставин, означень, іноді — присудків.
Підмет: Мудрість іде без блиску, бездумність — у позолоті.
Додаток: Хто може сонце погасить і землю вибити з орбіти?
Обставила: До болю близька, до сліз дорога ця земля під ногами.
Означенная: Віють з поля чудові пахощі од нестиглого зерна і польових квиток.
Прикладка: Троянда барви-промінці кладе на сіножать.
Присудок: Мій поклик — праця, щастя і свобода.
Іменники – назви істот і неістот. Загальна і власна назва
Іменники можуть означати назви істот (хто?) та неістот (що?).
До істот належать іменники, що називають:
- осіб (мати, дитина, людина, футболіст, викладач);
- тварин (теля, кіт, голуб, зозуля, змія, комар, шершень);
- міфологічних істот (мавка, домовик, демон, чорт);
- померлих (мрець, небіжчик, покійник);
- означення людей у переносному значенні (зірка, дуб, пень, довбня);
Усі інші іменники є назвами неістот (кімната, метр, сміх, перемога, гурт, фінанси).
Зверніть увагу! Поділ іменників на істоти/неістоти не збігається з розрізненням живого/неживого в природі. Так, сукупність осіб: група, загін, хор, команда відносяться до неістот. Назви істот і неістот можна відрізнити за допомогою окремих відмінкових форм і питань. У назвах істот, осіб чоловічого роду збігаються форми родового і знахідного відмінка: немає (кого?) чоловіка, людей; бачу (кого?) чоловіка, людей. А в назвах неістот збігаються форми називного і знахідного відмінка: є (що?) зошит, ручки; бачу (що?) зошит, ручки.
Іменники загальні і власні
За своїм смисловим значенням і граматичними властивостями іменники поділяються на дві групи: загальні і власні.
Переважну більшість у мові становлять загальні іменники, що означають узагальнені назви однорідних предметів, — назви, спільні для ряду однотипних предметів, істот, явищ, понять: книжка, учень, місто, виставка, сад, море, блискавка, природа, бадьорість тощо.
Значно меншу групу становлять власні іменники, що означають індивідуальні назви одного з ряду однотипних предметів.
До власних назв належать:
- імена, прізвища, псевдоніми, прізвиська: Катерина, Василь, Ярослав Мудрий, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Архімед, Цицерон;
- прізвиська тварин: Рябко, Барбос, Мурчик, Білий Бім Чорне Вухо;
- назви країн, держав, міст, сіл, гір, морів, озер, річок: Європа, Азія, Україна, Придніпров’я, Кривий Ріг, острів Земля Принца Карла, село Рясне, Південнокитайське море, Дніпро, Ла-Манш;
- назви книг, журналів, газет: драма «Лісова пісня», журнал «Сучасність», газета «Факти»;
- назви заводів, фабрик, пароплавів: завод «Більшовик», фабрика «Рошен», пароплав «Одеса»;
- назви організацій, установ, історичних подій, свят, почесні звання, найвищі посади: Рада Безпеки, Верховна Рада, Стародавня Греція, Перша світова війна, Прем’єр-міністр, Президент України;
- релігійні поняття: Матір Божа, Біблія.
Власні імена пишуться з великої літери, мають тільки однину (Київ, Харків) або тільки множину (Карпати, Чернівці).
Іноді прізвища та імена людей, коли вони служать для узагальненого означення цілого класу однорідних осіб, предметів і явищ, переходять до категорії загальних іменників: геркулес, дизель, кольт, браунінг, рентген, маузер, реглан, силует, донжуан.
Загальні іменники, виступаючи в мові у значенні індивідуальних назв, переходять у власні іменники: Захід (країни Західної Європи), планета Земля, Леонід Буряк, село Вишеньки. Часто тільки з контексту можна визначити, яким є іменник — власним чи загальним.