Деякі прикметники в процесі мовлення втрачають своє основне прикметникове значення, набувають ознак іменників і виражають предметність, тобто субстантивуються і таким чином переходять до розряду іменників.
Переходячи до розряду іменників, прикметник виражає досить широке загальне поняття: Розумний б’є на те, що справді в його є. Два хитрих мудрого не переважать. На віки вічні старий зникає, занесе з собою і добре й лихе, поховає пережите й перемучене і стражданням закручене.
Субстантивація прикметників буває повна і неповна.
При повній субстантивації прикметники цілком переходять в іменники і не вживаються як прикметники: придане, набережна, пальне, Рівне, Ніжин.
При неповній субстантивації прикметники вживаються і як найменування предмета, і як найменування ознаки: хворий, бідний, рідний, старий, старший, малий, полонений, подорожній, їздовий, колискова, сліпий, кривий, пряма, минуле, майбутнє, прийдешнє.
Прикметники, набуваючи іменникового значення, зберігають прикметникову систему відмінювання за відмінками і числами, але втрачають здатність змінюватися за родами.