Коломийка. Всі ці мотиви побутобих пісень, як родинних, так і любовних широким відгомоном відбиваються в вужчому жанрі покутської пісні, яка прибрала місцеву назву — коломийки. Це є танкова пісня, яка різниться від усіх інших українських пісень тим, що має уривчасту, фрагментарну форму: два рядки в одній строфі можуть замкнути викінчений образ, обрисовувати коротко, але яскраво душевний настрій і творити для себе мистецьку цілість коломийки і її викінчити.
Коломийка — це дворядкова пісня в танковому ритмі, яка складається з двох чотирнадцятискладових рядків з паузою після восьмого складу. Читаючи коломийки, треба також робити невелику паузу після четвертого складу. Ця пісня обрисовує коротко, але яскраво душевний стан та настрій і творить замкнений у собі мистецький твір. Коломийка сполучає в собі поетичне слово, музику й танок в одну неподільну цілість, коломийка може вважатись за одну із старовинних українських пісенних форм. Але вона по своїй природі через свою фрагментарність (уривчастість) не є ні обрядова пісня, ні історична.
В коломийках ми можемо знайти згадки і про козаків, і про панщину, що свідчить про те, що в ці часи коломийка формувала нову тематику, давала початок інтересам свого змісту. Але переважно коломийка є пісня побутова, і любовних тем у коломийці є так багато, що кількість любовних коломийок є майже вдвічі більшою аніж усіх інших.
В той час коли звичайні родинно-побутові пісні почали замовкати й виходити із репертуару пісенної творчості, коломийки в деяких українських землях: в Галичині, на Поділлю, на Покутті, в Карпатській Україні стала майже одинокою галузею пісенної творчості. Коротка форма коломийки найкраще надається до поетичної імпровізації на вечерницях, весіллях та інших забавах.
|
– Ой смійтеся, дівчаточка, та й ви, молодиці, Посіяв я файку жита, а цибух пшениці. На припічку молотив, у запічку віяв, Під припічком наорав, пшениці насіяв. Ой Іван-подолян ходив з посторонком, Вперезався комишем, підпирався ворком. Тримав став на печі, черпав воду саком, Ловив рибу грабельками, стріляв птахи маком. Як ся став запалив, риби погоріли, Попалені щупаки до лісу летіли. Ой дівчино, дівчинонько, вмієш ся пишити, А не вмієш до сорочки рукава пришити. - Ой ти, білява, білявино, чого така біла? - Бо на мені пудерику до півтора кіла. Ой ішов я з вечорниць та попід городи, Замотався в гарбузи та й наробив шкоди. Як зачали старі баби кочергами гнати, То я мусив гачі* дерти, гарбузи латати. Утікав я од Параски через перелазки, Якась біда ударила по штанах три разки. А я кричу: - Ґвалту, люди, чого біда хоче? – А по мені четвертий раз: - Не ходи поночі! Як ішов я через село, курка мене вздріла, Якби не та паличенька, була б мене з'їла. Г»й скрипочка би не грала, якби не той смичок, Не була би жінка бита, якби не язичок. Та журюся, хлоп молодий, що ми жона схудне: Доки зварить дещо їсти, то уже полуднє. Ой мала я миленького, ой мала я, мала, Поставила на ворота, та й ворона вкрала. Ой мала я хлопця, ой хлопця Андруха, Посадила над водою, та й украла муха. Роботящий легінище, нема що казати: До півночі за дівками, до полудня - спати. Егей, файна дівка, срайна, шкода, що лінива: Штири днини горшки мокли, а п'ятої мила. Та чотири легіники сіно обертали, Миша в сіні шелеснула - вони повтікали. Ой скажіте, добрі люди, чим Андрій хворіє: На роботі - замерзає, коло миски - пріє. |
– Ой легойка коломийка, легойка, легойка,
А від тої коломийки болить головойка. Не спала я тої ночі, не спала на волос, – Біля саду криниченька, я в неї дивлюся, – Ой мій милий легінику, мій милий кришталю, ****** Весільні коломийки Ой їхало весілля попід нашу грушку, Ой летіла зозуленька, та й сіла на ліску, Перший дружба, як бичок, дружка, як теличка. Ой ти, дружбо, не співай, та й марно не дрися, А йди домі, візьми бритву й добре поголися. Ой наш дружба молодийкий, любити не вміє, Як на дружку ся подивит, відраз червоніє. Ой що ж то у вас за дружба, що то за зараза, Що він так боїтся дружки, як противогаза. Ой вашого дружбу до школи би дати, Щоби там го підучили дружку цілувати. |