Олекса Петрович Стороженко народився 24 листопада 1806 року в с. Лисогори Бортнянського повіту (тепер Ічнянського району) на Чернігівщині в родині дрібного поміщика (відставного офіцера), що належала до старовинного козацького роду, відомого ще з ХVІІ ст.
Дитячі роки письменника минули в містечку Великі Будища Зіньківського повіту на Полтавщині, де він одержав домашню освіту. Згодом навчався у «благородному пансіоні» при Слобідсько-Українській губернській гімназії в м. Харкові.
З 1824 р. впродовж майже тридцяти років О. Стороженко перебував на військовій службі, брав участь у російсько-турецькій війні. Здебільшого служив в Україні, нерідко переїжджав з однієї місцевості в іншу, завдяки чому добре вивчив життя і побут селян в різних регіонах, зустрічався з колишніми січовиками, почув легенди та перекази про Запорізьку Січ. Цей життєвий матеріал ліг в основу багатьох творів письменників.
В літературу О. Стороженко ввійшов романом «Братья-близнецы» (1857) з підзаголовком «Очерки Малороссии прошлого столетия», чим раз і назавжди визначив обраний письменником об’єкт художніх інтересів, незалежно від мови твору, бо в російськомовному романі нуртувала українська стихія.
Українська творча спадщина О. Стороженка в жанрі оповідання охоплює зображення побуту, звичаїв, повір’їв українського селянства, героїчних сторінок козацької вольниці, пов’язаних з останнім періодом існування Запорозької Січі, з народно-визвольним рухом Коліївщина, з образами колишніх січовиків. Друковані в журналі «Основа» в 1861–1862 рр., в 1863 р. вони були об’єднані і опубліковані в збірці «Українські оповідання».
На творчості письменника позначився вплив М. Гоголя, з яким був особисто знайомий і про нього залишив спогади. Окреме місце у творчому доробку митця займають гумористичні оповідання («Закоханий чорт», «Голка», «Вуси», «Скарб»). Ці твори засновані на широкому використанні українського фольклору, демонології, в них поєднуються фантастичні елементи з реалістичним зображенням селянського побуту, звичаїв.
Вийшовши у відставку 1868 р., О. Стороженко останні роки життя провів на хуторі поблизу м. Бреста (Білорусь), де й помер 18 листопада 1874 року.