А НАШ ПАН ОТАМАН ПО ТАБОРУ ХОДЕ

А наш пан отаман по табору ходе,
Та по табору ходе, та в руках коня воде.
Та в руках коня воде, та до коня говоре:
«Та ой, коню мій, коню, коню вороненький,
Та чого ж ти стоїш та у станку смутненький?»
«Ой тим я смутненький, що пан молоденький,
Та що пан молоденький, та гуляти раденький.
Та на мені їздиш, та й не попасаєш,
Та мене осідлаєш, та й па всю ніч махаєш,
Та через воду їдеш, та й не напуваєш,
А до шинку приїдеш — до стовпа прив’яжеш,
Та сам п’єш-гуляєш, про мене не згадаєш».
«Ой коню мій, коню, запродам я тебе,
Та запродам я тебе та далеко від себе,
Та далеко від себе, та в чужу стороночку,
Та в чужу стороночку, та за безціночку,
Та за мед, за горілку, та за красную дівку».
«Ой пане ж мій, пане, та пане молоденький,
Та не продавай мене та далеко од себе,
Та не продавай мене, та погадай на себе:
Як ми вдвох з тобою в Турції бували,
Та в Турції бували, та турка воювали,
Турка воювали, та од турка втікали,
Та все чистим полем, та понад синім морем,
Та понад синім морем, та понад Дунаєм.
Та ти ж сидиш, пане, як той соловейко,
А я несусь, пане, та як пташка маненька».

А ХТО ХОЧЕ ВІЙНУ ЗНАТИ

А хто хоче війну знати,
Хай йде з нами воювати.

Дівча хтіло війну знати,
Пішло в поле жито жати.

Їхав козак з України
Та й заїхав до дівчини.

«Ой дівчино, як ся маєш,
Чого сидиш та й думаєш?»

«А я сиджу та й думаю,
На Вкраїну споглядаю,

Як козаки кіньми грають,
Шабельками витинають,

Шабельками витинають,
Біле тіло розтинають,

Біле тіло розтинають,
Та в могилу покладають,

У могилу покладають,
Китайкою накривають».

ВІЄ ВІТЕР, ВІЄ БУЙНИЙ

Віє вітер, віє буйний,
Дуби нагинає,
Сидить козак на могилі
Та й вітра питає:
Сидить козак на могилі
Та й вітра питає:

«Скажи, вітре, скажи, буйний,
Де козацька доля?
Де фортуна, де надія,
Де слава і воля?
Де фортуна, де надія,
Де слава і воля?»

Йому вітер отвічає:
«Знаю, — каже, — знаю,
Твоя доля козацькая
В далекому краю.
Твоя доля козацькая
В далекому краю».

ГЕЙ, ВИ, ХЛОПЦІ СІЧОВІЇ

Гей, ви, хлопці січовії, раз, два, три!
Вже вороже серце мліє, раз, два, три!
Ні на що ми не зважаймо.
Лиш наперед поступаймо.
Раз, два — раз, два — раз, два, три!

Попереду сотник їде, раз, два, три!
Він до пекла з нами піде, раз, два, три!
Бо він хлопець, як сметана.
Має рангу капітана.
Раз, два — раз, два — раз, два, три!

Перший четар, як та змія, раз, два, три!
Звуть ’го хлопці Гамалія, раз, два, три!
Другий четар, як дитина,
В нього личко, як малина.
Раз, два — раз, два — раз, два, три!

Третій четар — хлопець гідний, раз, два, три!
Любить нас, як батько рідний, раз, два, три!
А четвертий — не казати —
Любить нас, як рідна мати.
Раз, два — раз, два — раз, два, три!

ДЕ САВУР-МОГИЛА, ШИРОКА ДОЛИНА

Де Савур-могила, широка долина, сизий орел пролітає;
Славне військо, славне Запорізьке у поход виступає.
Де Савур-могила, широка долина, сизий орел пролітає;
Славне військо, славне Запорізьке а як мак процвітає.
У полі могила, широка долина, сизий орел пролітає;
Славне військо, славне Запорізьке а як золото сяє.
Ой і візьміть мене, превражі мурзаки, та виведіть на могилу:
Ой нехай же я стану, подивлюся та на свою Україну!
Ой і візьміть мене, превражі мурзаки, та виведіть на могилу:
Ой нехай же я гляну, подивлюся, де я марне загину!

УРОДИВСЯ КОЗАЧЕНЬКО, УРОДИВСЯ-ВДАВСЯ

Уродився козаченько, уродився-вдався,
А у степу при дорозі в неволю попався.

Як узяли в неволеньку, — забили в кайдани,
Як забили у кайдани, — ведуть перед пани.
Як привели перед пани, кайдани опали.
Ударились вражі пани об поли руками:

— Десь у тебе, козаченьку, отець-мати жива,
А що тобі, молодому, фортуна служила.
— Ой хоч жива, хоч не жива, — у бога просила,
Ой тим мені, молодому, фортуна служила.