Нема горя так нікому,
Як бурлаці молодому,
Гей, гей, як бурлаці молодому!
Що бурлака гірко робить,
Аж піт очі заливає,
А хазяїн його лає,
А хазяйка повторяє:
«Де ти в чорта волочився,
Заросився, замочився,
Вечеряти опізнився?
Лягай спати серед хати,
Бо нічого вечеряти;
Лягай спати серед хати,
До порога головами,
Вставай рано за волами!»
Та ще бурлака не послався,
А хазяїн вже й проспався.
«Вставай, бурлако, за волами
З ремінними батогами;
Не вбувайся, не вмивайся,
Нема свитки — не вдягайся,
За волами поспішайся!»
Яром, яром за товаром,
А горами за волами,
Солонцями за вівцями!
Ой з-за гори з-за крутої
Чорна хмара виступає,
Білий сніжок випадає;
Бурлак ноги підгинає,
Отця й неньку споминає:
«Мати ж моя старенькая!
Нащо мене породила,
На біленький світ пустила,
Щастя-долі не вділила!
Було б тобі, моя мати,
На світ мене не родити:
Довелося молодому
Усякому догодити!
Було б тобі, моя мати,
Малим дитям прикопати
Високою могилою,
Маленькою дитиною!»

Ой гук, мати, гук,
Та де бурлаки йдуть.
І веселая та доріженька,
Куди ж вони йдуть.
Та куди ж вони йдуть,
Там бори гудуть;
Поперед себе вражих панів
Облавою пруть.
Зібралися вони
Під рясні дуби,
Та чекаючи та й отамана
На раду к собі.
Отаман іде,
Як голуб, гуде,
Та під білою та березою
Головку кладе.
«Отамане наш,
Не дбаєш за нас;
Бо, бач, наше товариство,
Як розгардіяш?
Чи не страм тобі
Покидати нас
І по застумах сього лісу
Блукати без нас?
Поглянь, отамане,
Вже світ настає,
Уже ж наше товариство
Коней сідлає!»
«Нехай сідлають,
Бог помагає;
Та вже щось мою та голівоньку
Хміль розбирає.
Ой помру ж я, помру,
Не зажив слави,
Бо немає мені та долі бути
Батьком над вами.
Мою душу вже
Лихо в пекло тне,
Бо маю я зраду та від милої,
Дідько серце рве».

Да стоїть явір над водою, в воду похилився,
Та сидить бурлак у неволі та тяжко зажурився.
«Як же мені ся не хилити, як вода корінь миє?»
«Як же мені ся не журити, — само серце мліє!»
Та сидить бурлак у неволі, та рубашку латає,
Та поглядає крізь решотку, де родину має?
«Та нема в мене родиноньки, но на Вкраїні дядько:
Він мене приголубить, як рідненький батько!»
Вчора була суботонька, а ниньки неділя.
Чому в тебе, бурлаченьку, сорочка не біла?
«Якби я мав сестру рідну та неньку стареньку,
То дала б мені щонеділі сорочку біленьку».
А в городі Перекопі вирви собі ябка —
Та скажи, скажи, бурлаченьку, якого ж ти батька?
А в городі Перекопі вирви собі м’ятки —
Та скажи, скажи, бурлаченьку, якої ти матки?
А в городі Перекопі вирви собі бобу —
Та скажи, скажи, бурлаченьку, якого ти роду?