До козацьких літописів традиційно відноситься і «Історія Русів—пам’ятка української історичної прози й публіцистики кінця ХVІІІ ст. Автор твору невідомий, але з перших сторінок стає зрозуміло, що він український патріот. Автор називає українців русами: він зазначає, що слов’яни походять від Яфета і з давніх-давен проживають між Каспієм і Віслою. У творі коротко викладено історію Київської Русі, описано нашестя Батия як страшне лихо, яке змусило русів шукати підтримки у Великого князівства Литовського, щоб боронитися від татар.
В «Історії русів» критично оцінюється запровадження Брестської унії, яка призвела до розколу й ворожнечі українського народу. Автор твору дає високу оцінку діяльності Б. Хмельницького, наголошує на освіченості й розважливості І. Мазепи, щоправда, робить це обережно. У творі засуджено політику Петра І, тиранію й покріпачення України, тут утверджується думка, що всі народи мають право на власну державність, що Київська Русь — державне утворення саме українського народу, а наша історія починається значно раніше, аніж у ХІV ст. Твір належить до російськомовної української літератури (він написаний російською мовою з вкрапленнями українізмів).
Роль цього твору в історії України переоцінити неможливо. Аж до 1846 року, коли О. Бодянському вдалося видати одну з рукописних копій «Історії...» спершу в «Чтениях Общества Истории и Древностей Российских», а трохи згодом окремою книгою у Москві, навколо нього вже сяяв своєрідний ореол легенд та вигадок.
За рукопис «Історії...» освічені українці ладні були заплатити вражаючі суми. «Історією» зачитувався молодий Шевченко.
Рукопис було знайдено у 1828 р. в містечку Гриневі на Чернігівщині (якщо вірити М. Ханенку). Але є відомості, що значно раніше, за 10 — 15 років до появи «гринівського рукопису», по руках ходили інші, більш давні списки майбутньої книги. Принаймні відомі списки, датовані 1817, 1814 і навіть 1809 роком. Проте саме після знахідки у Гриневі 1828 року (якій ми зобов’язані стародубським суддям Лайкевичу та Гамалії) текст «Історії» набув справді широкого розголосу серед публіки.
Довгий час тривали суперечки про час написання книги. Одні вчені говорили про кінець 60-х років ХVIII ст. і до 1815 — 1825 рр.
Безумовно, найбільш важкою для розв’язання, найбільш таємничою, майже детективною є проблема авторства «Історії Русів». Число «кандидатів» вже перевищило десяток. Першим «офіційним» автором вважався архiєпископ Георгій Кониський — саме його ім’я стояло на вихідному аркуші видання О. Бодянського 1846 р., саме його прізвище значилося у двох найбільш поширених варіантах рукописних списків 20 — 30 років ХХ ст. серед інших кандидатів на роль автора є: Григорій Полетика, О. Безбородька, Василь Полетика та ін.
Ще за 75 років до Грушевського творець «Історії Русів» першим заявив, що Русь — це законна назва саме України і що це ім’я було з політичних розрахунків перехоплене московськими царями. (Як каже Мазепа, «уряд, першість і сама назва Русі від нас до Москви перейшли»). Чи не тому друге видання «Історії Русів», історико-легендарного дзеркала України, вийшло лише у Нью-Йорку 1956 року, а третє — в Києві у 1991 році.