На етапі завершення формування Київської Русі серед слов’ян поширюється писемність.
Особливий інтерес становить так звана софійська абетка, виявлена С. О. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря
Софійського собору у Києві. На думку вченого, «софійська» азбука відображає один з перехідних етапів східнослов’янської писемності, коли до грецького алфавіту почали додавати букви для передачі фонетичних особливостей слов’янської мови. Не виключено, що це алфавіт, яким користувалися ще за часів Аскольда і Діра.
Існували дві слов'янські азбуки: глаголиця і кирилиця. Вчені вважають, що химерна глаголиця була створена слов'янськими першонавчителями на основі скорописного грецького письма та передувала кирилиці. На Русі та й в інших слов'янських країнах глаголиця не прижилася. Натомість кирилиця, створена на основі грецького унціалу (великих заокруглених рівних літер ) стала основою багатьох слов'янських алфавітів, у тому числі давньоруського, згодом українського.
Матеріалом для письма у Київській Русі був дорогий пергамент—спеціально оброблена шкіра молодих тварин, а для незаможних людей – берест або зовнішня частина кори берези. Писали спочатку уставом (урочисте письмо, літери симетричні, абзаци починали червоною буквою). Згодом півуставом (напівкругле похиле письмо), пізніше з 15 століття почали вживати скоропис і значно дешевший матеріал – папір.
Книги в Київській Русі
Книги в той час коштували дуже дорого. Писалися вони на пергаменті — спеціально вичиненій шкурі ягнят, телят, козенят. За п’ятдесят аркушів пергаменту
потрібно було заплатити стільки, як за двох коней (папір з’явився лише в другій половині ХІV ст.). Процес переписування був дуже складним і повільним, бо кожна буква виписувалася окремо, а початкові букви кожного розділу (ініціали) вимальовувалися у вигляді птахів, звірів, будинків тощо.
Рукописна книга Київської Русі має певні, притаманні тільки їй, особливості. Уже майстрів перших відомих нам книг характеризували високий рівень художньої культури, довершений смак. Перше, що варто зазначити,— це різноманітні формати та обсяги книг залежно від змісту та призначення: або великий фоліант близько тисячі сторінок пергаменту чи паперу, або невеличка книжка кишенькового розміру. Вони виконані й скомпоновані гармонійно, а їх обсяг відповідає формату. Це свідчить про високий рівень майстерності переписувача та художника, які робили книгу.
У рукописній книзі провідне значення має шрифт — устав та напівустав, скоропис використовувався дуже рідко. Устав та напівустав давали можливість зробити красиву, ритмічно насичену сторінку. Як правило, текст писали у два кольори: чорним і червоним. Червоним — перші рядки, звідки вираз «червоний рядок», а також окремі слова або речення, на які читач повинен був звернути особливу увагу. У рукописах великого формату текст компонувався у два стовпчики. У книжках малого розміру на кінцевих сторінках за наявності вільного місця текст закінчувався фігурним трикутником.
Перед писанням сторінки розлініювали писалом з рогу, без барвника, при цьому визначали також поля. Лівий бік завжди ідеально рівний, а рядки праворуч під це правило не підпадали. Порожнє місце заповнювали різними позначками: крапками, рисочками тощо; часто їх виконували кіновар’ю. Допоміжний апарат — колонтитули, колонцифри — також писали червоним кольором: це робило книгу святковою.
В оформленні староруської книги широко використовували декоративний елемент — в’язь. Це специфічний вид написання літер, коли назва або слово відігравали роль орнаменту, їх писали червоною фарбою, а в престижних виданнях і золотом. Рукописна книга була насичена ініціалами, що виконували декоративні й символічні функції. Вражає їх розмаїтість: геометричні, каліграфічні, рослинні, сюжетні та змішані мотиви. Нерідко зустрічаються зображення сценок повсякденного життя,фігурки рибалок, сіячів, орачів, воїнів тощо. Ініціали-гіганти, що характерні для європейської книги, у руській майже не зустрічаються або трапляються дуже рідко, причому за кольором дуже барвисті: червоні, сині, жовті, зелені та золоті.
Широко і зі смаком на сторінці компонувалися заставки, їх завдання — привернути увагу читача до початку розділу. В одній книзі могло бути від трьох до шести заставок, але відомі рукописи, де їх набагато більше. У композиції окремих заставок уводилися зображення святих. Слід наголосити, що орнаменти будувалися на традиційних елементах та колористичних рішеннях української народної творчості. В окремих випадках використовували кінцівки, ще рідше — рамки і таблиці.
Важливою частиною художнього оформлення рукописної книги були мініатюри. Вони поділяються на вихідні й ті, що, власне, відкривають текст. Зображення займало цілу сторінку. Ілюстрації «розсипані» по всьому тексту: чверть- та півсторінкові, на полях. Характерна особливість цього періоду — велика кількість ілюстра- цій, що становили цикли по два-три, а то й більше зображень. Окрім функції оздоблення мініатюри допомагали глибше засвоювати зміст. Рукописи з великою кількістю ілюстрацій прийнято називати лицевими. Це прекрасні, високохудожні твори.
Усі рукописні книги «одягалися» в оправи для захисту та надання охайного вигляду. Для виготовлення оправи використовувалися добре висушені й оброблені дошки, які надійно скріплялися з блоком, їх покривали шкірою, а подекуди й коштовними тканинами, металевими прикрасами, які були багато орнаментовані. Обов’язковим елементом були орнаментовані застібки, відлиті з металу, найчастіше з бронзи. За окремим замовленням обріз рукописної книги оброблявся спеціальним інструментом по кольоровому або золотому тлу. Ця техніка називалася басменням. Відтак, книга була схожа на коштовну річ або ювелірний виріб. Більшість майстрів рукописної книги невідома, лише зрідка ми знаходимо згадки про імена, але вони недостовірні. Напевно можна говорити про школу абоспрямування в оформленні книги, характерні лише для певного регіону, де активно використовувалися місцеві особливості декоративного мистецтва та кращі досягнення рукописання в Європі.
Особливості розвитку давньої української літератури
· Вона була рукописною, її пам’ятки здебільшого не мали стійкого тексту.
· Не розвинулось ще почуття авторської власності, тексти багатьох творів не зберегли ні імені їхніх авторів, ні дат написання.
· Література ця великою мірою була зв’язана з церквою, з історичними подіями, з тими чи іншими історичними особами.
Жанри
Основні жанри давньоруської літератури: повісті, оповідання, сказання, літописи, житія, слова, повчання, поеми, хождіння...
Найдавніші рукописні книги Київської Русі
Першою ілюстрованою книгою, яка дійшла до нас, є «Остромирове Євангеліє», виготовлене у 1056–1057 рр. для новгородського посадника Остромира.
Чудовою пам’яткою книгомистецтва став «Радзивилівський літопис», оздоблений 618 кольоровими мініатюрами, виготовленими у ХV ст. з давньоруських оригіналів.
Прикладом високого книжного письма є «Ізборники» (1073, 1076 рр.), створені для великих київських князів Ізяслава та Святослава Ярославичів, а також «Слово про закон і благодать митрополита Іларіона», «Повість минулих літ» - всі ці книги написані кирилицею.
Українська література періоду Київської Русі поділялася на:
- перекладну літературу (житійну, природничо-наукову літературу) – збірник афоризмів «Пчола», «Шестиднев» Іоанна Екзарха;
- оригінальну літературу – твори, написані давньоруською літературною мовою: житія святих; повчання, проповіді, послання («Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово про закон і благодать» Іларіона); ораторська проза, літописи, історичні хронічки («Повість временних літ», Київський літопис, Галицько-Волинський літопис), поеми («Слово про Ігорів похід»).
І перекладну , і оригінальну літературу можна поділити на:
-
Твори без художнього вимислу
- Літописи, історичні хронічки («Повість минулих літ», Київський літопис, Галицько-Волинський літопис);
- Історіографічні твори
- Синопсиси
- Житія
- Повчання, проповіді, послання («Повчання дітям» Володимира Мономаха, проповіді Кирила Туровського)
- Біблія
- Переклади з грецької, глаголичні
Твори з елементами художнього вимислу
- Патерики (Києво-Печерський патерик);
- Повідання (аноніми) (Повідання про святих Бориса та Гліба);
- Апокрифи
- Слово («Слово про Ігорів похід»).