Спадщина Марко Вовчок налічує дві книги «Народних оповідань», романи й повісті: «Інститутка», «Кармелюк» (казка), «Три долі», «Маруся», «Гайдамаки», художні нариси «Листи з Парижа», твори російською мовою, переклади творів французької, німецької, англійської, польської літератур.
22 грудня 1833 р. в маєтку Катерининському Орловської губернії у збіднілій дворянській сім’ї народилася Марія Олександрівна
Вілінська.
Мати Марії Вілінської походила з княжого роду Радзивілів, бабця матері – польського-литовського роду; батько мав білоруське коріння. Хоч повсякденною мовою у Вілінських була французька, батько знав і гарно співав українські пісні. Після ранньої смерті тата і одруження матері з картярем - вітчимом, Марія стала "бідною родичкою" у тітки.
16-річна Марія випускниця Харківського пансіонату шляхетних дівчат на балу познайомилася з Опанасом Марковичем. 28-річний шляхтич, випускник Київського університету, знайомий Миколи Гоголя й Тараса Шевченка, він запропонував Марії одружитися, вона не роздумувала і погодилася, хоча і не кохала Опанаса.
Народилася дівчинка, але маля прожило менше року, і довелося Марії шукати грошей на похорони. У 19 років Марія народила Богданка. Молоді жили у Києві, потім у Немирові, Чернігові.
Працювали вони у Сокиринцях, у Чернігові, де Опанас викладав географію. Марковичі знайомилася з 
народом, записували оповідання з народних вуст, і написала оповідання "Викуп", "Знай, ляше".
Незабаром Марія з сином опинилися в Петербурзі. Пантелеймон Куліш одразу ж назвав Марію – "мовчазне божество". Закоханий у Марію
з першого погляду, Панько Куліш поєднав прізвище чоловіка з її "вовчкуватістю" у спілкуванні й народилося – "Марко Вовчок", ненависне для самої письменниці "прізвисько".
Кажуть, запалилися сіроокою Марковичкою композитор Бородін, Боткін, Добролюбов, Костомаров, Куліш, Менделєєв, Некрасов, Лев Толстой, Чернишевський. Для невиліковно хворого на туберкульоз професора історії Степана Єшевського Марко Вовчок була останнім коханням. Тургенєв не тільки переклав її оповідання російською, але й став на все життя "закоханим другом". Тарас Григорович подарував їй "Кобзаря" з написом: "Моїй єдиній доні Марусі Маркович"…
1856 рік - перші оповідання: "Викуп", "Отець Андрій"
1859 рік виходить збірка "Народні оповідання"
1859-1861 рр. - повість "Інститутка", оповідання "Два сини"
Після 1867 року пише твори українською та російською мовами, багато перекладає
Коли Марії було 26, Європа захопилася Марко Вовчком, Олександр Герцен приїхав до неї в Бельгію, де
його мало не схопили. Герцен назвав її оповідання геніальними, порівнював Марка Вовчка з Жорж Санд, яка також зневажала умовності, була суперечливою та роковою. Іван Тургенєв увів Марію в салон Поліни Віардо, познайомив із Густавом Флобером, Проспером Меріме (він спілкувався з Марією українською).
Із видавцем і письменником П’єром-Жулем Етцелем стосунки почались як романтичні й перейшли у ділову співпрацю на 40 років: саме
стільки часу Марія Вілінська була постійним співробітником журналу "Magasin d`Education et de Recreation", у якому друкувався Жуль Верн. Жуль Верн подарував Марко Вовчок ексклюзив на свої переклади російською і вона переклала 15 романів, останні підписувала одним словом Лобач. Закоханий польський хімік Владислав Олевінський через неї застрелився.
Марія зважилася заснувати французький дитячий журнал. Перші оповідання дітям Франції писала українка! Її повість "Маруся" одержала нагороду французької академії, Міністерство народної освіти Франції прийняло цей твір для шкільних бібліотек.
В Марію закохався 23-літній Олександр Пассек багатий, аристократичний
красень. Вони не мали таємниць, були прозорими одне для одного, шість років їхньому коханню заздрила Європа. Але туберкульоз з'їдав життя Сашка. "Мила моя, єдина моя, перша і остання," - були його прощальні слова. Марія
привезла прах коханого до Москви, в цей же рік помер і Опанас Маркович (1867р.) .
Наступна трагедія трапилася, коли Марія Вілінська закохалася у Дмитра Писарєва. Вони разом перекладають Брема, Дарвіна. Згодом
їдуть на Ризьке узбережжя. Там трапилася трагедія: рятуючи сина Марії, Богданчика, Дмитро Писарєв утопився. Вона важко перенесла цю трагедію - втратила мову, а М. Некрасов написав свої знамениті рядки:
Не рыдай так безумно над ним:
хорошо умереть молодым!
Вже у 1878 році Марія вийшла заміж за Михайла Лобач-Жученка і назавжди покинули Петербург та проживали в Нальчику, в останні дні вона працювала над повістю "Гайдамаки".
Коли в Марії знайшли пухлину мозку, в її русій косі не було ані сліду сивини.
10 серпня 1907 р. вона й спочила, сидячи в старовинному саду диких груш. Чоловік, як вона заповідала, поховав Марію під улюбленою грушею. М. Лобач–Жученко відмовився від будиночку в Нальчику на користь Київської "Просвіти", щоб вони доглядали за могилою.