В українській літературі поети-романтики представлені такими іменами:П.Гулак-Артемовський, Є.Гребінка, В.Забіла, М.Костомаров, М.Петренко.

 

 

 

Віктор Забіла

В. М. Забіла народився у 1808 р. (день народження невідомий) на хуторі Кукуріківщина, нині — село Забілівщина Бортнянського району Чернігівської області) в сім’ї дрібного поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду. Освіту здобув (1822–1825 рр.) у Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька, у якій навчалося чимало культурних діячів України — О. Афанасьєв-Чужбинський, М. Гоголь, Є. Гребінка, Л. Глібов та ін.

З Шевченком особисто познайомився у 1843 р. в Качанівці в маєтку поміщика Тарновського. Взимку 1847 р. Т. Шевченко відвідав його на хуторі Кукуріківщині і навіть намалював портрет, а також склав мелодію до вірша «Човен». Після смерті Т. Шевченка Віктор Михайлович супроводжував прах друга, який везли з Петербурга, від Борзи до Канева, брав участь у похороні, а згодом разом із селянами доглядав Шевченкову могилу на Чернечій горі.

В. Забіла почав писати вірші в середині 30-х р. Дебютував 1841 р. в альманасі «Ластівка» за сприяння Є. Гребінки, оприлюднивши три поезії: «Голуб», «Пісня» («Повз двір, де живее мил…»), «Повіяли вітри буйні». На початку 40-х р. невеличким накладом вийшла його збірка «Співи крізь сльози». Її було знайдено в одному примірнику (без титульної сторінки і вихідних даних, у 1936 р., літературознавцем Є. Кирилюком) у Центральній науковій бібліотеці імені В. Вернадського. За життя автора побачили світ ще два вірші — «До батька» («Нащо, тату, ти покинув») і «Не щебечи, соловейку». Однак твори письменника користувалися великою популярністю, добре відомі в народі, поширювались у рукописних збірниках, виконувались як народні пісні, наприклад, «Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи, соловейку» покладені на музику М. Глінкою. До своїх віршів «Не плач, дівчино», «Голуб», «Човник» та ін. В. Забіла сам створив мелодії. Джерелом глибокого ліризму його поезії є народна пісня з її образним і мовним багатством. У багатьох віршах («Зовсім світ перевернувся», «Маруся», «Сирота» та ін.) поет порушував тему соціальної нерівності. Йому належать такі гумористичні вірші, що є обробкою народних оповідань у бурлескному стилі («Остап і чорт», «Весілля»), твори на побутову та історичну тематику, послання знайомим.

Знеможений душевними муками, В. Забіла останні роки свого життя прожив у містечку Борзна біля своєї сестри Надії. Помер поет у листопаді 1869р. Після смерті Віктора Миколайовича рукописи і копії його творів було зібрано і видано І. Франком.

Аналіз поезії Віктора Забіли «Соловей»

Історія написання поезії.

Життя В. Забіли нагадує життя романтичних героїв Д. Байрона і О. Пушкіна. По сусідству від його маєтку розташувався хутір Матронівка, у якому мешкала заможна поміщицька родина Бєлозерських. Віктор палко закохався у Любов Бєлозерську (яка, до речі, приходилася сестрою українській письменниці Ганні Барвінок, дружині відомого письменника П. Куліша). Дівчина відповідала йому взаємністю. І характерами вони були подібні. Роман тривав два роки. Нарешті батьки дали згоду на одруження, відбулися заручини.

Проте їм не судилося бути разом. Недалеко від Бєлозерських купив маєток овдовілий поміщик Боголюбцев. Побачивши вродливу дівчину, сорокарічний пан закохався в неї. Та ще й батько втрутився і присилував дочку вийти заміж за багатого…

Це драматичне кохання поселило у серці Віктора довічну журбу. Воно й обумовило написання ліричної поезії «Соловей» («Не щебечи, соловейку»), а згодом — низки віршів інтимного плану.

Паспорт твору:

Тема: відтворення страждань ліричного героя, яке поглиблюється співом солов’я.

Ідея: возвеличення чаруючої пісні птаха, що здатний впливати на внутрішній стан людини, її почуття.

Основна думка: Ти лети, співай тим людям, / Котрі веселяться, / Вони піснею твоєю / Будуть забавляться.

Жанр: інтимна лірика.

Художні особливості твору.

Звертання: «не щебечи, соловейку», «ти, щасливий, спарувався». Повтори: «не щебечи…», «сонце зійде», «не щебечи, соловейку», «малюсенький».

Зменшувально-пестливі форми: «близенько», «малюсеньких», «раненько», «соловейку».

Порівняння: «затьохкаєш, свиснеш, наче заграєш».

Метафора: «серце б’ється», «щебет… душу роздирає», «серденько замре», «лунь піде», «зійде сонце», «пісня душу роздирає», «б’ється серце», «дух завмирає», «пугач стогне».

Епітет: «темна ніч», «пісня чорна», «лиха година».

Обговорення поезії:

Чому спів солов’я нагадує гру?

Яким чином пісня цього птаха вражає душу ліричного героя поезії?

Як у вірші зазначено про пташиного співця? («Твоя пісня дуже гарна, / Ти гарно й співаєш»)

У чому герой твору заздрить солов’ю? («Ти, щасливий, спарувався / І гніздечко маєш»)

Чим викликано страждання «люблячого серця»? («А я бідний, безталанний, / Без пари, без хати: / Не досталось мені в світі / Весело співати»)

Що, на ваш погляд, є основною причиною хвилювань героя, його поневірянь? («Ти лети, співай тим людям, / Котрі веселяться; / Вони піснею твоєю / Будуть забавляться»)

Чим викликане бажання страждаючого краще померти, ніж бути позбавленим щастя?

Як спів солов’я перемежовується з поняттям «щастя»?

Чому стогін пугача для ліричного героя ближче, ніж солов’їне тьохкання?

Чи відома вам подібна ситуація, яка викладена в поезії? Відповідь вмотивуйте, наводячи приклади з життя, творів художньої літератури.

Як ви вважаєте, герой поезії — сильна чи слабка особистість? Про що це свідчить?

 

П.Гулак-Артемовський «Рибалка»

 

Історія написання

Літературознавці стверджують, що початок романтизму в українській літературі припадає на час публікації в журналі «Вестник Европы» у 1827 році твору П. Гулака-Артемовського «Рибалка».

Письменник указував на особливі причини, що спонукали його передати своєю рідною мовою баладу Ґете «Рибалка»: «Хотів спробувати: чи не можна малоросійською мовою висловити почуття ніжні, благородні, піднесені, не змушуючи читача чи слухача сміятися, як від «Енеїди» Котляревського і від інших, з тією ж метою написаних віршів?».

Так митець-романтик з благородною невпевненістю в успіху видає свій твір «Рибалка» як просту спробу.

Паспорт  твору:

1.Тема: розповідь про те, як молодий Рибалка за наполегливими вмовляннями Дівчини-русалки пірнув у воду, намагаючись там продовжити своє життя.

2.Ідея: уславлення щирого почуття кохання, за допомогою якого можна звабити людину, змінити умови її життя.

3.Основна думка: кохання — зваба, що змушує людину без вагань пройнятися цим почуттям і насолоджуватися ним.

4.Жанр: малоросійська балада (за визначенням самого автора).

Балада — невеличкий віршований твір, у якому розповідається про події та персонажів героїчного, історичного або фантастичного характеру.

Особливості балади як жанру:

· зображення однієї події з життя головного героя;

· висока емоційність;

· нетривалий час події,

· невелика кількість дійових осіб;

· стислість, малий обсяг;

· віршована форма.

5.Сюжет.

Молодий парубок ловив рибку, увесь час сумуючи і спостерігаючи за поплавком. Аж ось з води виринула Дівчина-русалка. Вона почала дорікати Рибалці в тому, що він «нівечить її рід і плід». Красуня почала із захопленням розповідати юнакові про красу підводного царства, запрошуючи його залишити землю і продовжити своє життя у морі. Не довго роздумуючи, Рибалка, заворожений привабливістю русалки, залишив берег і пірнув у воду. «І більше вже ніде не бачили Рибалки!».

6. Композиція.

Балада складається з десяти куплетів по чотири рядки.

Експозиція: На березі Рибалка молоденький.

Зав’язка: Аж гульк… з води Дівчинонька пливе, / І косу зчісує, брівками моргає!

Кульмінація: Рибалка встав, Рибалка йде, / То спиниться, то вп’ять все глибшенько пірнає!

Розв’язка: І більше вже ніде не бачили Рибалки!

7.Ознаки романтизму у творі:
перенесення в літературу фольклорного жанру балади;
незвичайні картини природи;
тон балади, її мелодійність, емоційна наснаженість;
національний колорит у зображенні Рибалки і Русалки;
наявність часто вживаних зменшувально-пестливих форм, лексика поезії.

8. Віршований розмір: ямб.

Римування: перехресне (суміжне).

Рима: чоловіча.

9. Художні особливості балади.

Риторичні оклики: «Вода шумить! Водя гуля!», «Ловіться, рибочки, великі і маленькі!», «Що рибка смик — то серце тьох!», «Аж ось гуде і хвиля утікає!», «Аж гульк! / І косу зчісує, і брівками моргає!», «Гей, гей!.. / На зрадний гак ні щуки, ні лина!..», «І парубоцькеє віддав би нам серденько!», «І із води на світ виходять веселенькі!», «Зо мною будеш жить, як брат живе з сестрою!», «Се дзеркало,— глянь на свою вроду!», «Щоб намовлять з води на парубка невзгоду!», «І ніженьки по кісточки займає!», «То спиниться, то вп’ять все глибшенько пірнає!», «Гульк! — приснули на синім морі скалки!.. / Рибалка хлюп!.. За ним шубовсть вона!..».

Риторичні запитання: «Чи то коханнячко?», «Нащо ти нівечиш мій рід і плід любенький?», «Чи се ж вода?».

Зменшувально-пестливі форми: «молоденький», «рибочки», «маленькі», «серденько», «рибалочка», «коханнячко», «дівчинонька», «брівки», «гарненький», «рибки», «сонечко», «червоненький», «веселенькі», «зіроньки», «ніженьки», «глибшенько».

Метафори: «Вода шумить… гуля», «рибка смик», «серце тьох», «серденько віщує», «хвиля утікає», «сонечко і місяць… хлюпочуться… виходять», «зіроньки блищать», «вода кісточки займає», «приснули скалки».

Епітети: «сонечко і місяць… веселенькі, червоненькі», «темна ніч», «зрадний гак», «парубоцькеє серденько».

Порівняння: «вода-дзеркало», «Зо мною будеш жить, як брат живе з сестрою!».

Повтори: «Вода шумить!.. Вода гуля!.., «сумує…», «Гей, гей!».

10. Обговорення твору П. Гулака-Артемовського «Рибалка».

· Що вам відомо про баладу як літературний жанр? Наведіть приклади цих творів.

· Згадайте про русалку — ліричну істоту. Як до неї ставилися люди? Які пісні про русалку ви пам’ятаєте?

· Для чого П. Гулак-Артемовський до своєї балади дібрав епіграф — рядки з поезії Гете?

· З якою промовою звертався парубок до рибок? Про що вона свідчить?

· Чому кожний рух поплавця бентежив серце юнака?

· Чим, на ваш погляд, був викликаний сум героя під час рибалки?

· Якою ви уявляєте Дівчиноньку? Відтворіть асоціативний малюнок.

· За що героїня дорікає хлопцеві? («Нащо ти нівечиш мій рід і плід, любенький?»)

· Що свідчить про віроломність і хитрість Дівчиноньки?

· Як героїня охарактеризувала красу життя у воді? («Як сонечко і місяць червоненький, / Хлюпочуться у нас в воді на дні / І із води на світ виходять веселенькі! Ти ж бачиш сам, як в темну ніч / Блищать у нас зіроньки під водою…»)

· Прокоментуйте звернення русалки до Рибалки: «зо мною будеш жить, як брат живе з сестрою!»

· Чому ж герой все ж таки вирішує пірнути у воду? Чи лише через звабливість русалки?

М. Петренко «Дивлюсь я на небо…» («Небо»)

Історична основа поезії

Зі Слов’янськом пов’язані не лише радощі М. Петренка, але і його особисте горе. Тут він пережив гіркоту нещасливого кохання до Галі — доньки купця Марченка. Батьки одружили її з багатим і знатним нареченим, з яким вона нібито виїхала за кордон. Під впливом цього митець пише вірші про нерозділене кохання. Можливо, це і спонукало М. Петренка створити поезію «Небо». Щодо пісні «Дивлюсь я на небо…», то, покладена на музику донькою українського поета В. Александрова Людмилою, вона швидко стала популярною на всій Україні. Пізніше була аранжована композитором В. Зарембою. Т. Шевченко цей вірш власноруч записав собі в альбом.

Паспорт твору:

Тема: зображення прагнення ліричного героя віднайти своє місце в життєвому вирі через власну невизначеність, бідність, сирітство.

Ідея: висловлення співчуття хлопцем, який позбавлений батьківської ласки, піклування і приречений на довічне страждання.

Основна думка: Коли б мені крилля, орлячі ті крилля: / Я землю б покинув і на новосілля / Орлом бистрокрилим у небо полинув, / І в хмарах навіки од світа втонув!

Жанр: ліричне страждання.

Віршовий розмір: анапест.

Римування: паралельне.

Рима: чоловіча.

 Художні особливості поезії.

Риторичні запитання: «Чому я не сокіл, чому не літаю, / Чому мені, Боже, ти крилець не дав?», «Хіба ж хто кохає нерідних дітей».

Риторичні оклики: «Я б змелю покинув і в небо злітав!», «І думка далеко, високо літа!..», «І в хмарах навіки од світа втонув!».

Епітети: «ясний світ», «далекеє небо».

Метафори: «втопити горе», «втонути в хмарах од освіта».

Повтори: «чужий…», «чому…».

Обговорення змісту твору.

• Яке значення має епіграф до поезії для сприйняття її ідейного змісту?
• За яких обставин людина звертається до неба?

Як герой характеризує власну долю? («Бо долі ще змалку здаюся нелюбий… / Чужий я у долі, чужий у людей…»)

Через що страждав хлопець? («Кохаюся лихом, привіту не знаю, / І гірко, і марно свій вік коротаю, / І в горі спізнав я…»)

Чому, на ваш погляд, світ для героя є нестерпним? Про що це свідчить?

Чим викликано те, що хлопець нудиться світом?

Яким ви уявляєте сирітське життя героя?

Що у творі символізує птах — чи то сокіл, чи орел?

Чому життя на небі герой вважає кращим, ніж на землі?

Чим пояснити популярність твору М. Петренка?

 

Є. Гребінка «Українська мелодія»

 Паспорт твору:

Тема: розповідь про вболівання матері з приводу подальшого життя її дочки у шлюбі.

Ідея: возвеличення щирого почуття кохання, заради якого людина жертвує навіть власним життям.

Основна думка: шлюб з нелюбом (за бажанням матері) — самогубство молодиці: О, Боже мій милий! Що я наробила! / Дочку, як схотіла, із світа згубила.

Жанр: літературна пісня про трагедію кохання.

Композиція: діалог матері з дочкою про її майбутній щасливий шлюб.

Сюжет.

Мати, піклуючись про подальшу щасливу долю своєї дочки, переконує її в тому, щоб вона якомога швидше виходила заміж.

Власну думку жінка мотивує тим, що вже стала старою і незабаром може померти.

Молодиця підкоряється наказу матері, погоджуючись на шлюб, і раптом чинить самогубство. Мати оплакує передчасну смерть дочки, звинувачуючи себе у трагедії, що сталася.

Проблематика твору:

· батьки і діти;

· що є щастя;

· життя і смерть;

Віршований розмір: анапест.

Римування: паралельне.

Художні особливості поезії:

Звертання: «Ні, мамо…», «Останешся, доню…», «О мамо, голубко…», «О, Боже мій милий!».

Риторичні оклики: «Ні, мамо не можна нелюба любить!», «Ох, тяжко, ох важко з ним річ розмовляти! / Хай лучче я буду весь вік дівувати!», «Останешся, доню, одна, сиротою!», «Ти будеш весела, одна, я заплачу!», «О, Боже мій милий! Що я наробила! / Дочку, як схотіла, із світа згубила!».

Риторичні запитання: «Хіба ж ти не бачиш, яка я стара?», «Як очі закрию, що буде з тобою?», «А в світі якеє життя сироті?». Повтори: «сиротою… сироті», «…нелюба любить».

Епітет: «нещасная доля».

Порівняння: «стогнати… як горлиця».

Метафора: «стогнати під землею», «щастя утрачу», «хрест Божий стоїть», «…із світа згубила».

Обговорення  змісту твору.
Якій мелодії ви надаєте перевагу? Відповідь вмотивуйте.
У чому виявляється популярність тієї чи іншої мелодії?
Чим молодиця мотивує власне ставлення до нелюба? (Ні, мамо, не можна нелюба любить! / Нещасная доля із нелюбом жить)
Поміркуйте і висловіть власну думку стосовно того, які могла б навести аргументи дочка своїй матері щодо нещасної долі з нелюбом.
Чому молодиця обирає шлях вічного дівування, ніж шлюб з нелюбом?
Чим пояснити прагнення старої якомога швидше видати заміж дочку? (Хіба ж ти не бачиш, яка я стара? / Мені в домовину лягати пора)
Яким вбачає матір сирітське житя своєї дитини? (І горе, і нужду терпітимеш ти)
Чому дочка поступається своїм коханням і вирішує догодити матері? Як це характеризує молодицю? (Нехай за нелюбом я щастя утрачу; / Ти будеш весела, одна я заплачу)
Через що закінчення твору є трагічним?
Як мати сприйняла самогубство дочки? Чи докоряла стара собі в душі за те, що чинила опір дитині у її коханні?
Як ви вважаєте, для чого Є. Гребінка написав цей твір? Для кого він звернений?