Життя й діяльність цього високовченого ченця Києво-Печерського монастиря досі залишаються маловідомими. Проте багато дослідників літописання вважає Нестора автором першого серед літописів, що дійшов до наших днів, – «Повісті минулих літ».
У часи Київської Русі ченці були найосвіченішими людьми, тогочасною культурною елітою. Вони розуміли, що літописи необхідно укладати, аби зберегти для наступних поколінь пам’ять про минуле держави. Одним із найдавніших українських істориків був літописець Нестор.
Народився Нестор близько 1056 року. У році 1073-му, маючи сімнадцять літ, був прийнятий до Києво-Печерського монастиря. Нестор мав шану й авторитет серед братії, а тому з часом був обраний ігуменом. Маючи гострий розум і добру пам’ять, Нестор багато читав. Література була не тільки релігійною, а й філософською, історичною... Брався за перо і сам. До нашого часу збереглося три його праці.
Першим було "Житіє Бориса і Гліба". Завдяки Нестору імена цих юних княжичів не були забуті. Потім було "Житіє святого Феодосія Печерського". Твір був написаний просто і доступно. Він дає величезний матеріал про життя святого, наводить уривки з його повчань, розповідає про історію монастиря. Твір значною мірою вплинув на східнослов’янську житійну літературу.
І, нарешті, літопис "Повість минулих літ". Нестора надзвичайно цікавила історія рідної землі. Він читав і перечитував усе, що міг знайти на цю тему: дивом уцілілі літописні згадки своїх попередників (ігуменів Никона та Іоанна), твори грецьких авторів, в яких були свідчення про Русь (Григорій Амартол), а також не залишав поза увагою народні билини й перекази... Та окремо кожен твір давав лише епізодичні відомості. Тоді Нестор вирішив написати таку книгу, що, опираючись на праці попередників, відтворювала б повну історичну картину.
Усамітнившись у своїй келії, взявши в руку перо, при тьмяному мерехтінні свічки, Нестор писав... Історію! Під час написання кожен факт ретельно обмірковувався й перевірявся, щоб не припуститися помилки. Робота тривала протягом 1110–1112 років.
Про що ж твір? "Літописець Руський, з Богом починаємо. Отче, благослови!.. З чого пішла Руська земля і чого такою стала", – такі слова вивів Нестор на початку. Далі розповідає, як після всесвітнього потопу сини Ноя розселилися по всій землі... Змальовує, як із євангельською проповіддю приходив в Україну святий апостол Андрій... Детально розповідає про князювання Аскольда й Діра, Олега, Ігоря, Ольги... Зупиняється на хрещенні Володимира і всього народу... Розповідає про дипломатичні стосунки Київської Русі з іншими країнами... З гіркотою й болем оповідає про іноземні зазіхання та княжі міжусобиці...
Нестор закликає співвітчизників до миру і єднання. Загалом про Русь-Україну автор говорить як про окрему, самобутню, ні від кого не залежну державу, яка посідає своє, особливе місце серед інших країн. Щоправда, із сумом зазначає, що, хоч "земля наша велика й багата, але ладу в ній нема". Однак оптимізму автор не втрачає. Прикладами з минулого показує, що зло завжди буде переможене. Також у "Повісті..." багато географічних даних, розповідається про сонячні затемнення, землетруси, що відбувалися у ті часи... У творі рясно наводяться цитати з Біблії.
У 1114 році Нестор помер і був похований у рідному монастирі. Літописання було передано у Видубицький Михайлівський монастир, де ігумен Сильвестр переробив заключні статті твору, довівши розповідь до 1117 року.
"Повість минулих літ" є цікавою і особливо цінною ще й тому, що про деякі історичні факти тепер можна дізнатися лише із неї. Високо цінував літопис М.С. Грушевський. Писав, що Нестор був великий ерудит, високообдарований дослідник, який створив першу наукову концепцію історії України.
Матеріали використані з громадсько-політичного видання "Прес-Центр" (В. Чос)